Важкий постамент танку розбивали більше місяця. Громадські активісти Євген Гірник та Іван Ткачик пригадали віхи державотворення на Калущині для передачі КМТ «Історичні студії», інформують «Вікна».
Історія незалежності на Калущині розпочалася із двох товариств «Просвіта» та «Відродження». Остання вважалася більш радикальною, аніж перша. Адже представники з «Відродження» мали зв'язок із львів'янами, які боролися за незалежність активно проводячи мітинги. Однак обидві мали на меті — побудувати незалежну Україну.
Іван Ткачик пригадує один із найвелелюдніших мітингів у серпні 1989 року, який відродив у людей віру.
"Пам'ятаю наче сьогодні як готувалися до мітингу у Калуші. Тоді між собою передавали з уст в уста, що завтра має відбутися мітинг і запрошували всіх. Звісно, діяла відповідна служба КГБ, яка слідкувала за усім. Я пригадую як почала формуватися колона біля «Аврори», де за радянської влади святкували всі свята. Згодом до неї приєдналися представники з інших міст — з Коломиї, Львова, які підтримали калушан. Велика колона з прапорами йшла по колишній вулиці Леніна (тепер проспект Лесі Українки) і все більше набувала повноти зі всіх сторін"
Тоді площа була заповнена. Звісно не обійшлося без перешкод, зокрема відключали озвучення, світло, були переслідування накладання штрафів. Проте таким чином люди готувалися до виборів 1990 року, де перемогли представники «Просвіти» і «Відродження», які погодили між собою кандидатів. Врешті Калуська міська рада стала демократичною, координуючи всі рішення, поїздки і мітинги. Тоді першим головою Калуської міської ради став Роман Сушко.
Площа Героїв є пам'ятною й тим, що тут було піднято Державний Прапор України, розповідає Євген Гірник. Офіційно державний символ підняли 21 січня 1990 року. Опісля відбувся Акту Злуки — об'єднання ЗУНР та УНР.
"Організатором ділянки від Івано-Франківська до Долини, Болехова був Василь Івасюк, тодішній голова товариства «Відродження». Я організував один автобус для вивезення людей на трасу, але сам розвозив людей своєю власною машиною. Людей було надзвичайно багато. На Площі Героїв у Калуші стояло 2-3 ряди, у селах стільки ж. Там де була траса був незавершений ланцю, але він був надзвичайно потужним і сильним. Кінцевою ланкою став Болехів"
Тоді майже у кожному селі та місті проводилося віче. Зіткнувшись із Василем Івасюком у Долині, Євген Гірник забрав його машиною. До Калуша прибули майже о 8 годині вечора. Активісти з «Відродження», які згодом стали членами Конгресу українських націоналістів — Богдан Плескун та Микола Гривнак мали заготовлену щоглу, де згодом замайорів синьожовтий прапор. Щоглу підняли і забетонували. Згодом на площі в День Прапора відбувалися урочистості, зокрема і підняття прапора. Однак традиція перервалася і дійство перенесли до Каменя Незалежності. Все ж завдяки пропозиціям координаційної ради у 2013-2014 роках традиція відновлена. І зараз у Калуші піднімають два прапори — один біля Каменя Незалежності, інший — на площі Героїв.
На площі Героїв відбулася і ще одна непересічна подія — знесення пам'ятника тодішньому засновнику радянської держави, комуністичному ідолові Володимиру Леніну. Споруду пересували по Площі Героїв декілька разів. Проте на початку пам'ятник стояв в районі скверу неподалік телеграфного стовпа. Стояв у центрі міста і пам’ятник Йосифу Сталіну, пригадує Євген Гірник.
Знесення пам'ятника було непростим завданням, розповідає Євген Гірник, який був тоді головою міськвиконкому. У місті не було важкої техніки, а підприємства, які мали важкі крани відмовилися допомогти. Однак знайшлися волонтери з хімії, які допомогли і надали відповідну техніку.
Тоді депутати проголосували і за демонтаж танку, що на Майдані Шептицького, пригадує тодішній голова виконкому.
"Танк був недоречний, бо стояв біля церкви. Важкий постамент більше місяця розбивали. З цього приводу були всякі чутки, мовляв, що танк продали, а гроші поділили. У самому рішенні було сказано — здати цей танк на металобрухт і за виручені гроші видати премії учасникам УПА і ветеранам Другої світової війни"
Так, тоді громадська думка щодо декомунізації не була сформована. Але на самій площі були присутні активісти руху і визвольних змагань, які були налаштовані антикомуністично . Інша частина населення мовчки спостерігала збоку , дивлячись подію доволі скептично. Однак знайшлися і ті, хто погрожував членам виконкому і самому Євгену Гірнику, який був змушений на декілька днів вивезти сім'ю за межі Калуша.
Важливе значення у становленні Незалежності на Калущині має і пам'ятний знак, встановлений громадою Калущини в честь всенародного визнання на всеукраїнському референдумі у грудні 1991 року. В народі відомий як Камінь Незалежності.
Як відомо, його встановили 8-10 грудня 1991 року. На той час ще не існувало бульвару Незалежності, була лише приватна забудова і поля. Паралельно здійснювалося будівництво православної церкви — інших споруд не було.
За словами Євгена Гірника, ідея з Каменем Незалежності належить тодішньому міському голові Романові Сушку, а реалізовував задум тодішній головний архітектор, сьогодні вже покійний Петро Макогін. Цей камінь він знайшов у Городенківському районі, облагородив його і згідно проєктом встановив. Наразі тут планують створити цілий меморіальний комплекс.
Під час референдуму у 1991 році калушани брали активну участь .Кого б не спитав тоді, всі тоді хотіли самостійності, каже Іван Ткачик. В результаті близько 93% українці віддали свої голови за Незалежність України.
