Михайла Манелюка реабілітували 11 жовтня 1991 року Наступна можливість відновити свій суверенітет з’явилася після початку Другої світової війни і створення власних збройних формувань. До лав Української Повстанської Армії масово вступали кращі сини й доньки, які прагнули сповнити віковічну мрію українців та жити у суверенній й незалежній державі.
У боротьбі за волю України брали участь мешканці Калущини, серед яких є житель села Бережниці Манелюк Михайло Стефанович. Майбутній розвідник народився 3 серпня 1892 році в сім’ї Стефана та Анастасії, місцевих рільників.
Манелюки володіли півтора гектарами землі та займались сільським господарством. Михайло, закінчивши чотири класи, розпочав свою трудову діяльність рахівником в кооперативі села. У 1913 році був призваний на військову службу та виконував обов’язки писаря при військовому управлінні. Військова служба закінчилась через п’ять років. Повернувшись додому, Михайло продовжив працювати у місцевому кооперативі, а з 1930 року — на маслозаводі в Калуші. Працював пізніше помічником бухгалтера у земельному відділі Калуша. За станом здоров’я з роботи звільнився в 1944 році, однак роботу бухгалтера не покинув та працював в магазині села Бережниці.
Михайло Манелюк, працюючи в магазині, часто спілкувався з різними людьми, по справах мав можливість їздити в райцентр, бачив пересування московських окупаційних військ. Зібрана інформація становила великий інтерес для українського підпілля. Йому запропонували допомагати повстанцям — і Михайло дав свою згоду. Зв'язок тримав із місцевим жителем, який безпосередньо брав участь у партизанці — Базюком Петром Васильовичем. Крім зібраної інформації, Михайло готував звіт про товарообіг, ціни на продукти, які встановлені в магазині, кількість товарів, які надійшли із райспоживсоюзу. Звіт готував щомісяця між 20-м і 25-м числом.
У січні 1948-го сталася крадіжка товарів на суму 1600 рублів з магазину сільпо Бережниці. Щоб покрити нестачу, працівники кооперації — голова правління Прокопів Андрій, бухгалтер Манелюк Михайло та продавець Мицак Іван зібрали між собою необхідну суму і здали в касу.
Виявилося, що крадіжку хтось скоїв із хлопців, що брали участь у партизанській боротьбі. За такий ганебний вчинок місцевий провідник ОУН видав наказ його розстріляти. Петро Базюк звернувся до Михайла Манелюка із проханням написати листа до провідника про помилування чотового. Як стало відомо пізніше, провідник чотового помилував, а цей лист став причиною самого арешту Михайла та його подальшого ув’язнення в таборах.
2 липня 1948 року під час чекістсько-військової операції було захоплено в полон керівника Калуського районного проводу ОУН Михайла Магаса, 1926 року народження, із Підгірок. Магас зрадив присязі українського націоналіста «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї» та перейшов на службу до ворога. Отримані свідчення стали підставою для знищення підпілля ОУН на Калущині, викриття багатьох криївок та бункерів.
Магас, намагаючись вислужитися перед своїми зверхниками, вказав на бункер Калуського районного проводу ОУН, в якому серед документів було виявлено рукописи розвідувального інформаційного характеру та лист Михайла Манелюка з проханням про помилування воїна УПА.
У жовтні 1948 року слідчі управління МДБ у Станіславській області, шляхом співставлення почерку, змогли ідентифікувати та встановили, що він належить саме Михайлу. Арешт став питанням часу.
Згідно з постановою про арешт від 19 січня 1949 року було винесено ордер про проведення обшуку та арешту Манелюка Михайла. На допитах Михайло тримався гідно, інформацію, яку так цікавила слідчого, про місця знаходження криївок, хто із мешканців села допомагає підпіллю та бере безпосередню участь у збройній боротьбі, не видав.
Слідство тривало недовго: 25 лютого 1949 року воно було завершено. Справа розглядалася в закритому судовому засіданні 25 березня 1949 року Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області в складі головуючого капітана юстиції Ткаченка, членів лейтенанта Савета, молодшого лейтенанта Шмакова. Свідків на судове засідання не викликали. "Найгуманніший" суд адвоката для захисту Манелюка теж не надав.
Михайлу ставили в провину порушення статей 54-1а та 54-11 Кримінального кодексу УРСР — зрада батьківщині та контрреволюційна діяльність. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області Михайла Манелюка було засуджено на 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із конфіскацією всього майна. Покарання відбував у таборах Мордовії.
31 серпня 1955 року на засіданні Станиславської обласної комісії по перегляду справ Михайлу Манелюку, враховуючи його похилий вік (64 роки), було зменшено покарання до 10 років позбавлення волі. Відбувши встановлений термін, Михайло повернувся додому і ще деякий час працював в магазині сільпо села Бережниці.
Після проголошення незалежності України, 11 жовтня 1991 року, Манелюк Михайло Степанович був реабілітований у зв’язку з відсутністю в сукупності доказів, які б підтверджували доведеність його вини.
Олег ОНИСЬКІВ, викладач права Калуського фахового коледжу економіки, права та інформаційних технологій ІФТУНГ
