Як на станції “Академік Вернадський” вимірюють озон?

Сьогодні в світі відзначають Міжнародний день охорони озонового шару. Оскільки озонові дослідження є одними з основних на станції “Академік Вернадський”.
Переглядів: 649
Вимірювання озон на станції проводяться щодня.

Про це на Facebook-сторінці написав Національний антарктичний науковий центр, інформують "Вікна".

Вперше явище “озонової діри” було відкрито саме за даними з нашої станції, ще коли вона належала Британії та мала назву “Фарадей”, а також з іншої британської станції “Халі”. 1985-го, на основі спостережень за попередні 8 років, британські дослідники визначили, що навесні концентрація озону в атмосфері над Антарктикою дуже сильно зменшувалася: аж на 40%!

Під час передачі станції Україні однією з умов було продовження щонайменше на 10 років унікальних вимірювань, зокрема озону, що загалом тривало на станції з 1957-го. Коли перша українська експедиція змінювала останню британську, то навчання для наших науковців проводив особисто Джон Шенклін — один з трьох вчених, що відкрили озонову діру.

Щоденні вимірювання рівня озону проводяться на “Вернадському” донині (окрім короткого періоду взимку, коли сонце стоїть низько над обрієм, а рівень озону максимальний). Моніторинг відбувається від 5 до 50-60 разів на день, залежно від погоди та положення сонця. Усі процедури озонометрист робить вручну на спеціальному приладі — спектрофотометрі Добсона № 123. Також є програми, що допомагають визначати час спостереження та обробляти дані.

Товщина озонового шару становить в середньому 300-400 мм або, якщо перевести в “озонові” одиниці виміру, то 300-400 одиниць Добсона. Озоновою дірою вважається рівень нижче 220 одиниць: саме такий показник вже є небезпечним для живих істот. Наприклад, тоді людині обов'язково треба захищати відкриті ділянки шкіри спеціальними кремами або одягом, очі — окулярами з УФ-фільтрами. Тому на станції озонометрист щоранку інформує команду про рівень озону.

Постійний моніторинг озону на наземних станціях, зокрема “Вернадському”, важливий як для спостереження динаміки "озонової діри" (а вона завдяки вжитим на глобальному рівні заходам стабілізувалась і навіть начебто почала поступово затягуватися), так і для перевірки точності роботи супутників та побудови кліматичних моделей. Тим паче у приполярних регіонах більшість супутників не завжди можуть вимірювати озон, бо їхні орбіти іноді не дозволяють зазирнути у полярні шапки.