Василь Наконечний (справа) був останнім живим дивізійником Калуша Ветеран дивізії "Галичина" Василь Наконечний помер на 97-му році життя, інформують "Вікна".
Василь Наконечний упродовж 1943-1944 років був контррозвідником дивізії «Галичина». А після того, як дивізія в 1944-му була розбита під Бродами, пішов воювати у лави УПА. Василь Наконечний був останнім живим дивізійником у Калуші.
Рішенням Калуської міської ради 2018 року Василеві Наконечному було присвоєно звання Почесного громадянина Калуша.
— Я у дивізію СС «Галичина» пішов молоденьким хлопцем, мені було 18 років. Один мав у дивізії 16 років, він отримав орден. Як годиться, перед набором до війська хлопці проходили медичну комісію. Добровольців було дуже багато, 82 тисячі чоловік. Однак брали не всіх. Якби набрали всіх, то була би у війні дуже серйозна сила… Вимоги були дуже суворі. Ріст — щонайменше 176 см. Ідеальним мало бути здоров’я, сильне серце, міцні м’язи, — розповідав «Вікнам»Василь Наконечний. — Тому, зрештою, набрали 14 тисяч дивізійників.
Вишкіл Василь Наконечний проходив за кордоном:
— Щоб набути військовий вишкіл, охоче йшли у дивізію. Частина проходила вишкіл у Німеччині. Я був у Чехословаччині. Дали хороше обмундирування. Нас півтора року «довбали». Початкова підготовка — у Дембіце, Польща. Потім у Чехословаччині — Старий Подебрад, Ляшани, Брно. Пригадую 1943 рік. У Брно була величезна промисловість. Зверху — завод, який шиє рукавиці. А внизу — військові об’єкти. Там працювали радянські громадяни. Ці хлопці зі східної України були приманкою для радянської розвідки, — розповідає чоловік. — Дивізія «Галичина» не приймала участі у каральних експедиціях проти мирного населення. Це була чисто фронтова дивізія. Це були свободолюбові хлопці, для яких головне було — отримати зброю, щоб захищати свою землю. Полковник Рудольф Арльт казав Кубійовичу: «Ви із тією дивізією пустили собі вош під кожуха».
Після бою під Бродами залишки Української дивізії відступили у Карпати і звідти — за кордон. Василь Наконечний залишився в Україні. Потрапив у лави УПА. Воював до 1946 року методами партизанської боротьби. У 1946 році його спіймали і кинули до в’язниці. Звідси потрапив на заслання у Воркуту, де відбув 10 років за колючим дротом:
— Дружина Анна родом із села Цвітова. Вона була зв’язковою, тому я знав її давно. У Воркуті випадково зустрілися. Я вирішив із нею одружитися. Але що може бути за колючим дротом, коли на тебе націлене дуло рушниці? До того ж у таборах вистачало сексотів, які були готові продати батька рідного за ложку баланди. Бути разом змогли тільки після звільнення із табору. Наш термін закінчувався одночасно. Разом повернулися до України. Тут одружилися.
Василь Наконечний мав велику бібліотеку, яку назбирав за багато років. Переважно у неї входила історична література, книги, журнали та газети, у яких ідеться про історію ІІ Світової війни. Бібліотеку чоловік передав до Калуського товариства «Меморіал», яке займається історичними розвідками і науково-просвітницькою діяльністю. У 1990-их роках на Калущині проводилися археологічні розкопки у місцях масових розстрілів у часи війни УПА із військами НКВД:
— Я до війни вчився у гімназії у Рогатині. Коли прийшли совіти, гімназію закрили, а вчителів заарештували. Я запам’ятав перстень свого вчителя. І в 1990-их роках ми із колегами розкопували поховання. Я знайшов той перстень. Значить, його замучили більшовики. Вони чинили страшні злочини. У Войнилові знайшли останки 273-х людей. Серед них було 37 дітей. У селі Підмихайлі — останки 12 українських хлопців. Двох знайшли у Студінці. Я все пам’ятаю, бо особисто розкопував їх. Був і в Дем’яновому лазі. Сморід стояв страшний. Подекуди залишалося живе тіло.
На запитання, як ставиться до традиції істориків зображати війну лише білими або чорними кольорами, відповідав:
— Обидва кольори війни були чорними. Але наше покоління було загартоване між молотом і наковальнею. Шарль де Голль сказав, що якби у мене були такі солдати, то ні одна ворожа нога не ступила би на землю Франції.
Біографія Василя Наконечного:
9 вересня 1925 року — народився у селі Лука Калуського повіту на Станіславщині у родині селянина. Був другою дитиною в сім’ї. Старший брат Олександр загинув у концентраційному таборі в Німеччині, куди потрапив за доносом;
1935-1939 — навчання у Рогатинській гімназії;
1941-1944 — у 1941 році пройшов медичну комісію і вступив до дивізії «Галичина». Пройшов військовий вишкіл у Австрії, Чехословаччині; ніс службу у лавах дивізії у контррозвідці;
1944-1946 — партизанська боротьба у лавах УПА;
1946-1956 — за звинуваченням у націоналістичній діяльності потрапив до в’язниці і був засуджений до десяти років таборів;
1956 — одружився із Анною. Народився син Михайло;
1956 — повернувся до України;
1963-1978 — працював виробничим майстром на заводі у Калуші. Вийшов на пенсію;
1990-ті роки — участь у розкопках поховань у Дем’яновому лазу, у смт Войнилові, селах Студінці, Цвітовій, Підмихайлі.
