На Прикарпатті дідусь доглядає за сторічним садом, який практично виростив самотужки

На Верховинщині у присілку Синиці на висоті 860 метрів над рівнем моря росте столітній сад — майже ровесник його господаря — Михайла Маківничука. У свої 96 років чоловік дбає про дерева, а свого часу вивів новий сорт яблук.
Переглядів: 1313
Чоловік сам вивів новий сорт яблук.

Михайло Маківничук із дружиною успадкували хатину у присілку Синиці від родичів, за якими доглядали. Там у молодості чоловік прищеплював старі дерева та сам насадив нові — здебільшого яблуні. Фрукти здавали на сік, заготовляли на зиму та годували худобу, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Суспільне".

"Щоби тримати сад — треба його любити, — каже Михайло Маківничук. — Сьогодні я дійшов до того, що в моєму розпорядженні є 16 га землі. Та й ліс, та й сад є, кішниці (ред. — поле для косіння трави), шість корів та ферма. Але я вже не маю сили всім цим розпоряджатися".

Михайла Маківничука по-місцевому називають Папасюк. У 40-х роках 16-річного парубка вивезли на роботу в Німеччину, там він працював п'ять років. Чоловік досі часом розмовляє німецькою, знає польську та французьку мови, які вивчив від таких працівників як він.

"Потім повернувся додому, прийшла радянська влада та й заставляла йти до колгоспу. Я того не хотів і сина свого патріотично виховував та вчив Богу молитися. Але довелося записатися до колгоспу", — каже Михайло.

Онука Надія каже, що у колгоспі дідусь працював садівником.

"У цей час дідо посадив багато дерев, каже: "Там, де є у Верховинському районі яблука, там я був", — розповідає Надія.

Росте у саду Михайла Маківничука й сорт яблук реберчєнка, який вивів чоловік. Сорт пристосований до гірських умов.

"У горах — складні умови життя, не кожна яблуня родить, а дідо виростив сорт для гірської місцевості. Реберчєнка назвав, бо яблука — ніби ребра мають", — розповідає Надія Маківничук.

Ростуть тут і яблуні літні, осінні та зимові: від паперівки до Скіфського золота, а ще — груші, сливи та вишні. Зараз за садом допомагають доглядати діти, онуки.

"Цей період свого дитинства, життя тут, на фазенді свого діда Папасюка, я згадую з радістю, любов’ю, з теплом. Теж тут є моя черешня, яку дідо колись посадив. Вона вже зараз дуже велика і родить щороку. А колись, в дитинстві, то дідо дуже високо вилізав на черешню, ломив велику гілку там, де найбільше черешень, приносив додому, і баба постійно смакувала. Для мене видавалося, наче букет квітів — така увага була", — каже онука Надія Маківничук.