У Калуші перестало битися серце нащадка відомих дзвоноливарів Фельчинських

15 жовтня спочив у Бозі нащадок роду дзвоноливарів Михайло Владиславович Фельчинський.
Переглядів: 3334
Михайло Фельчинський у краєзнавчому музеї Калущини. 2018 рік. Фото: Архів "Вікон"

Похорон відбудеться сьогодні, 17 жовтня, о 13.30 на вулиці Героїв Крут, 4 (Хотінь), інформують "Вікна".

Нащадок родини дзвоноливарів Михайло Фельчинський відомий тим, що розробив формулу дзвона, який має дві тональності, а звук "тягне" 30 секунд.

2018 року майстер долучився до виставки "Дзвони крізь віки" з нагоди 210-ї річниці дзвоноливарства на Калущині, що відбулася в краєзнавчому музеї Калущини. Михайло Фельчинський надав власні інструменти та обладнання, за допомогою якого виливав дзвони. А також — дзвони Фельчинських, датовані XVIII-ХІХ століттями.

Михайло Фельчинський (зліва) з головним спеціалістом відділу з питань інвестицій управління економічного розвитку міста Віктор Павлів. Фото 2018 року

Два дзвони роботи Михайла Фельчинського 1993-1995 років досі лунають у храмах Мислова та Кулинки.

Чоловік дуже гарно малював, а в нього на подвір’ї ще досі є залишки печі, в якій Михайло Фельчинський відливав дзвони.

Більше про історію славетних дзвоноливарів з розповідей Михайла Фельчинського — в публікації "Інша історія калуських дзвоноливарів – родини Фельчинських".

«Мій прадід Іван був старшим сином Михайла Фельчинського. За розповідями, він був старанний і кмітливий: лив дзвони, підсвічники, хрести. Франц також займався литтям дзвонів. Обоє братів одружилися. Іван — на дівчині з родини Грабовецьких з Дрогобича. З цієї родини походить і відомий історик Володимир Грабовецький. У Франца було чотири сини. У мого прадіда Івана — теж чотири сини і три доньки. У тому числі і мій дід Казимир. Калуш на той час був маленьким містом, а родина Фельчинських шукала нові можливості для розвитку бізнесу. Тому Іван відправив своїх синів по світу. Зараз нащадки живуть в Австралії, Бельгії, Америці. Біля Івана в Калуші залишився лише Казимир. Він їздив по світу, продавав дзвони. В одній з таких поїздок познайомився з дівчиною, привіз її до Калуша і одружився. Вона була, кажуть, з Північної Польщі, можливо, з Прусії, бо прізвище мала німецьке», — розповідав Михайло Фельчинський.

Стару липу біля базару, де зараз калушани вивішують оголошення про смерть близьких, колись посадив саме його батько, — згадує Михайло Фельчинський.

Михайло Фельчинський хотів бути композитором хотів бути, але знав, що консерваторія йому не "світить", бо в сім’ї немає грошей. Тож вибрав живопис.

Михайло Фельчинський у краєзнавчому музеї Калущини. 2018 рік. Фото: Архів "Вікон"

У 1966 році Михайло заочно закінчив навчання в Московському університеті рисунку і живопису. Деякий час працював на малій батьківщині, в колгоспі художником. Але недовго, бо стало питання брати участь у перетворенні церков на музеї:

«Тоді у керівництва району виникла ідея церкви у Кадобній і Сівці зробити музеями. Я відмовився, бо ніякий атеїзм не хотів робити, відповів – церкви будували не для того. За Сівецьку церкву пропонували машину, а за Кадобянську – хату побудувати. Після категоричної відмови довелося звільнитися».

З Калуша Михайло поїхав в Полтавську область, влаштувався в селі Братешки. Працював там у майстерні по 15 годин на день. Згодом пан Михайло перебрався в селище Вишневе, що в Пирятинському районі Полтавської області. Там його запросили на роботу в радгосп. Саме там і запланував виливати дзвони, вивчив, як зробити, щоб дзвін мав «малиновий», «виноградний» звук:

«Радгосп був багатющий, мав два комбікормові заводи. Я працював над проектами, займався художнім оформленням. Мене цінували і платили дуже добре. Виходило 593 карбованці в місяць – на ті часи великі гроші. Часто їздив у відрядження в Київ. Мене запрошували на роботу і в столицю. Накопичив певні статки, гроші тримав в банку, потім вони всі пропали. Коли почалася незалежна Україна, люди почали більше цікавитися історією, тоді писали і про родину ливарів Фельчинських, говорили про те, що двзоноливарство у Калуші треба відновити. Голова радгоспу просив не їхати, давав віллу. Я добре знав ту справу, ще в Полтавській області планував виливати дзвони. Два роки готувався, шукав метал. Знаю метал, вивчав його властивості, буквально на рівні молекул і атомів, знаю, як зробити, щоб дзвін мав «малиновий», «виноградний» звук, як змінюється звук під дією температури.  Одним словом, «загорівся» цією справою. І коли в Калуші почали писати про відновлення майстерні, приїхав додому і пішов до тоді міського голови Романа Сушка».

Пригадує, що зустрів його міський голова, як дорогого гостя: нащо батьківщину покинув, повертайся, лий дзвони, підтримую:

«І я повірив: звільнився з роботи у Вишневому і повернувся в Калуш. Вірив, що раз влада підтримає, то мені дадуть зробити майстерню та відродити справу предків. Але міський голова категорично хотів, щоб майстерня була бюджетною. Я не погоджувався: так не має бути, бо це духовна справа. Шість років я чекав рішення міської ради, воно вже було підготовлене, але його так і не підписали. В 2008 році у мене стався інфаркт. Після того старі дзвони, які зберігалися в старій хаті в Хотіні, де я зараз живу, порізав на металобрухт».

У травні Михайлу Фельчинському виповнилося 83 роки. Вічна пам'ять!