В сир дуже часто додають вершки і від цього він змінює колір. У різних скандинавських країнах такі сири називають по-різному, але суть у них одна: сироватка протягом тривалого часу уварюється на повільному вогні, молочний цукор (лактоза), що міститься в ній, карамелізується. Все це перетворюється на коричневу солодкувату масу з досить незвичним смаком, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Newfood".
Колір сиру може змінюватись від карамельного до темно-коричневого, і залежить від додавання вершків, а також ступеня карамелізації лактози.
Спочатку сир варили без додавання вершків. Він називався «примом» і мав дуже м’яку текстуру. Але пізніше Ганна Хов, дружина фермера, вирішила додати сметану до «приму». Її «жирний сир» продавався найкраще, тож саме їй належить заслуга порятунку долини Гудбраннсдален від зубожіння в 1880-ті роки.
До речі, долина відома тим, що сформувалася під час останнього льодовикового періоду. Там знаходять кістки та бивні мамонтів.
Міра Волощук, засновниця «Міриної майстерні сиру» не лише варить брюност, а й популяризує сироваріння в Карпатах. Фермерка вирощує власну їжу пермакультурними та біодинамічними методами і пече хліб.
Говорить, що брюност — дуже оригінальний продукт.
«Наче не сир зовсім, а такий малесенький шматочок тепла і сонечка. Їсти його треба не спішно, класти до рота і смакувати, замруживши очі. Ковток мадейри, кавалок грушки чи гроно винограду… А може велика кварта чаю з свіжої м‘яти з імбирем», — радить вона.
