Фермер з Прикарпаття виробляє італійську моцареллу

Фермерська екзотика не лише приваблює споживачів, а й робить ефективну рекламу виробникам. Ферми стають і місцем господарювання, й майданчиками для різноманітних цікавих атракцій та, можливо, й локаціями агротуризму.
Переглядів: 1250
На фермі у Романа працює троє людей.

Лохина, кавуни, дині, спаржа, шафран, ківі, страуси, фазани, цесарки, равлики, жаби... А віднедавна на Прикарпатті вперше з’явилися й карпатські буйволи та сиві угорські корови м’ясної породи — унікальну ферму в селі Підлужжі Івано-Франківської територіальної громади заснував місцевий підприємець Роман Яковин. Щоб довідатися, як живеться там тій живності і чи варта, образно кажучи, недешева фермерська шкіра вичинки, мандруємо у господарство «Наша марка», інформує "Галичина".

— Ще десь вісім років тому, — розповідає Рjvfy Яковин, — це велике господарство розпочалося з двох гектарів власної землі і з великого бажання посадити сад. Та коли ми заклали першу частину саду, то зрозуміли, що нам бракує землі. Тож нині господарюємо вже на 114 га: 60 га орної землі, а решта — пасовища. Ми брали землі і під пасовища, тому що планували розвивати у селі й тваринництво, а не лише садівництво. Десь ще п’ять років тому завезли в господарство угорську сіру свиню рідкісної породи й одного самця та двох корів угорської сірої породи. Так почалося наше тваринництво. А відтак через два роки придбали вже трьох перших карпатських буйволів. Тож увесь період працюємо над збільшенням поголів’я, щоб досягти своєї мети — заснувати виробництво сиру з молока карпатських буйволиць, відомого у світі як італійська моцарела. Але щоб запустити таке виробництво, потрібно не менше 60 самок. А в нас наразі є тільки чотири. Докупити — надзвичайно велика проблема. І не лише через високу ціну. В Україні таких ферм обмаль. Є дві ферми на Закарпатті, які працюють і виробляють сир. Тож самок ніхто не хоче продавати, а завезти з-за кордону дуже дорого.

— Наскільки я розумію, тваринництво на фермі перебуває наразі на етапі розвитку і прибутків ще не дає, а більше, образно кажучи, працює на імідж?

— Поки не маємо необхідної кількості самок, то дозволяємо телятам споживати все молоко, і не запроваджуємо доїння. Буйволята можуть до восьми місяців харчуватися тільки материнським молоком. А для процесу доїння потрібні спеціальні сучасні приміщення, щоб забезпечити стовідсоткову відсутність контактів молока з людиною й повітрям. Нині у центрі нашої фермерської уваги на перспективу — сироварня на основі буйволиного молока і виробництво сиров’ялених ковбас з мармурового чи стейкового м’яса угорських сірих корів — тобто переробка молока і м’яса, виробництво готової продукції. Якщо ж говорити про сад, то у майбутньому бачимо себе виробниками натуральних соків. Без жодної «хімії». Тепер щотижня реалізуємо свої яблука і груші на ярмарку. Практикуємо мінімальну кількість обробки садів препаратами від шкідників.

— Чому Ви вирішили виробляти саме сир моцарела?

— Зізнаюся відверто, що я не був в Італії і не куштував там їхнього справжнього сиру — відомої моцарели. Натомість добре знаю смак такого сиру, привезеного з Італії чи вже виробленого в Україні. Ми об’їздили ферми, де виробляють такий сир на Закарпатті, вивчали досвід виробництва і специфіку всіх процесів. Головна умова — якісна сировина, тобто молоко буйволів. Якщо у сирі нема молока буйволів, то це не моцарела, а тільки її назва. Звісно, для того, щоб розрізняти сири, потрібно знати смак справжньої моцарели. Молоко буйволиць має значно вищу жирність, аніж коров’яче. Тож і сир виробляється відповідний. Та буйволиці дають вдвоє менше молока, ніж корови, — до п’яти літрів, і воно, зрозуміло, набагато дорожче. Та попит на продукцію чималий. До речі, закарпатський фермер — німець за національністю — реалізує сири свого виробництва навіть не в Закарпатті, а в столиці України. Сьогодні продукції виробляється багато, але споживачі віддають перевагу якісній.

...У вихідні чи празники я спонукаю пастухів випасати стадо тварин біля дороги. Дуже багато родин приїжджають з дітьми — розглядають буйволів чи корів, фотографуються, набираються вражень. Звісно, з часом ми братимемо символічну плату за таку атракцію. Ще завеземо різноманітних карликових тварин для облаштування контактного зоопарку й облаштуємо безпечні зони для відвідувачів. Але наразі набираємо обертів після першого старту.

— Чи великі капіталовкладення знадобилися за ті роки, що Ви присвятили себе фермерству?

— Дуже великі. І щоб не розчаровуватися, не хочу вдаватися до конкретних підрахунків. Мені подобається праця на землі, у такій роботі відпочиваю, хоч я за професією стоматолог, працюю в обласній стоматполіклініці. Згадую своє дитинство — малим дуже любив бавитись у ферму. Я народився у селі Підпечарах. Мама — з цього ж села, а батько — з Підлужжя. Разом із дружиною виховуємо трьох дітей. Свою працю на землі я не можу назвати хобі чи бавленням у фермерство, бо це справа мого життя і від неї я очікую заробітку, а не лише втіхи. Але потрібен час. Ніби вчора ми ще закладали сад, а він уже два роки серйозно плодоносить. Маємо на своєму господарстві сорти яблунь з усіх регіонів України – свого роду фруктову мапу нашої держави. Єдине, що не встигли, — завезти саджанці з Криму, бо стала на перешкоді війна.

...Праця фермера важка. Наприклад, треба, крім іншого, навіть перейматися, щоб хтось у лісі не залишив сміття після свого відпочинку. Бо буйволи й угорські сиві корови, образно кажучи, як порохотяги — все підмітають, що бачать. Так ми втратили минулого року молоду буйволицю і телицю сірої угорської породи, які наковталися на таких місцях усілякої гидоти. Інколи опускаються руки з розпачу. Бо ж плекаємо, стараємося... А тут — через людське безкультур’я тварина гине.

Ми — першопрохідці і у заснуванні буйволиної ферми, і у розведенні угорських сірих корів.

Постійно й офіційно, крім мене, ще троє людей працюють на фермі. Інших ми запрошуємо на допомогу, якщо триває збір урожаю. А ще працює і допомагає родина. Мій звичайний — не піковий — робочий день триває з шостої години ранку до дванадцятої ночі чи й довше, а у часі збору урожаю — і до третьої й четвертої години ранку наступного дня. Найбільше, на мій погляд, фермер вчиться, коли осягає основи самотужки. Я у своєму виборі не розчарувався. Навіть попри нелегкі обставини.

Наприклад, минулого року, пригадую, ми для атракції завезли п’ять муфлонів... То у день перед виборами, а я ще й депутат Івано-Франківської райради, «доброзичливці» їх зацькували на смерть мисливськими навченими собаками, задушили також племінного барана і кількох овечок. Отак…