Жодне свято того часу не обходилось без танців У різних регіонах України також побутує традиція називати цей вечір Щедрим вечором, співати щедрівки (щедрувати) та «водити Козу». На наших теренах, зокрема у Підгірках традиції святкування сформована ще за сивої давнини. Збереглися спогади про те, що колись (ще за Австро-Угорщини) селяни збиралися у хаті «ґазетника» Степана Смольського, батька відомого художника Григорія Смольського. Таке вуличне прізвисько чоловік отримав, бо виписував багато періодики.
Під час таких зустрічей читали вголос новини, потім їх обговорювали, співали, декламували вірші, проводили обрядові дійства, зокрема й «Маланки». Уже кращої організації та проведення такі святкування отримали «за Просвіти», яку було створено у Підгірках під орудою лікаря з Калуша Івана Куровця у 1906-му році, секретарем був старший син Онуфрія Франка — Яків. З тих самих пір організація дозвілля підгірчан «лягла на плечі» «Просвіти». Читальня була на «Ґалємбрику» — нині територія поряд з гімназією №8. Місце, де була збудована читальня «Просвіти», було обране Іваном Франком та Митрополитом Андреєм Шептицьким. Іван Якович приїздив у село до родини свого брата, Онуфрія. Шептицький навідував Степана Смольського.
Підгірчани власним коштом викупили землю у Зарваніцерів, які у Підгірках тримали корчму, і збудували читальню. Вона складалася з двох кімнат: перша — бібліотека, друга — приміщення для роботи гуртків та проведення репетицій. Діяльність товариства «Просвіта» у Підгірках може бути яскравим прикладом самоорганізації українців: на початку ХХ ст. у селі одночасно діяло декілька хорів (близько 4-х), театральний гурток, різноманітні товариства, у тому числі і спортивні, духовий оркестр, гурток самоосвіти тощо, інформують "Вікна" з посиланням на музейно-виставковий центр Калуської міської ради.
У 1996 році осередок «Просвіти» відновив роботу після довгих років «застою». На лінійці в школі виступила Осипа Лучко, учасниця товариства з 30-х років ХХ ст. Вона відзначила те, що у «Просвіті» були всі — від старого до малого, і кожен мав можливість проявити себе і знайти цікаве заняття.
Особливо велелюдними були святкування зимового обрядового циклу, адже селяни не були так масово задіяні на польових роботах і мали більше вільного часу. На старих світлинах можна спостерігати, що основну аудиторію складали чоловіки, бо жінки більше займалися дітьми та господарством. Все ж у Підгірках було багато громадських активісток, які брали участь у виставах, співали в хорі, займалися у гуртках самоосвіти. Слід звернути увагу, що до таких заходів готувалися заздалегідь. Дівчата навіть власноруч виготовляли одяг, гаптували та вишивали його. Підбирали намисто (пацьорки) та головні убори. Кожен індивідуальний виріб (тепер називають «look») був яскравим, самобутнім та вписувався у загальний колорит не втрачаючи особистих ознак.
Коли збиралися з приводу свят, то у програмі обов'язково були танці, звісно, під «живу музику». Підгірки славилися духовим оркестром (духовою оркестрою), що гримів на всю округу та був призером на різноманітних конкурсах та фестинах. Танці мали свого розпорядника, який виголошував танцювальні позиції, а всі виконували його завдання. Тому вони не були хаотичними, а складали певні злагоджені ряди: «просто», «кулочко», «по парах» тощо.
У експозиції музею-оселі родини Івана Франка у Підгірках є фото, на якому у фойє читальні зібрався чималий гурт підгірчан. Серед іших — Микола Магас, Петро Мисюра, Іван та Степан Магаси, Дмитро Шищук, Володимир та Федір Бураки, Олекса Івасів, Василь Смольський, Михайло Франко, Володимир Франко, Микола Філіпович, Семен Піщак, Іван Передерко, Павло Капець та інші. Інтер'єр приміщення — новорічний. На цій світлині — усміхнені обличчя щасливих людей.
Приємно, що нині у Підгірках традиції продовжуються — маланкують на радість малим та дорослим. У будинку культури імені Антіна Любича Могильницького 13 січня цього року панувала святкова атмосфера: сцена прекрасно облаштована яскравими, новорічними фотозонами. Артисти працювали на високому рівні: юний «Прометей» під орудою Лесі Стефанів та старий і добре знаний оркестр народних інструментів, яким упродовж довгих років керує Любов Курник у співпраці з солістками-вокалістками — ансамбль «Родзинка», Христина Лукач, Вікторія Струтинська, Неоніла Атонів, тріо та дуети у складі Лесі Стефанів, Оксани Рарак та директорки закладу Лесі Довженко справили на глядачів незабутні враження. Доки традиції продовжуються, не переривається ниточка історії.
