Вчені цілодобово записували як співають тюлені. Про це на Facebook-сторінці написав Національний антарктичний науковий центр, інформують "Вікна".
Тюлені Ведделла — найпівденніші ссавці, які чудово пристосовані до життя в одному з найхолодніших регіонів планети. Вони здатні затримувати подих та залишатися під водою майже півтори години поспіль, подекуди пірнаючи на глибину понад 600 м. Щоб ковтнути повітря, роблять лунки або використовують тріщини в кризі.
Нещодавно було виявлено, що їхній вокальний репертуар має 9 типів звуків. Це різні «цвірінькання», «свисти» і «трелі», що іноді навіть нагадують звуки бластерів із «Зоряних війн». Десь п'ята частина підводних співів відбувається на частотах, вищих за діапазон людського слуху, — від 20 до 50 кГц, а деякі можуть сягати 200 кГц.
Раніше вважалося, що ластоногим такі високочастотні звуки не притаманні, тож їхнє функціональне значення науковцям ще треба з’ясувати.
Існує припущення, що зворотнє відлуння таких звуків дозволяє Ведделлам орієнтуватися у просторі під час антарктичної зими. Хоч ці тюлені і мають гарний зір, але коли світла немає кілька місяців, то їм потрібен інший спосіб отримання базової інформації про навколишній світ, наприклад, щоб знаходити лунки або здобич.
Крім того, оскільки високочастотні звуки долають менші відстані, ніж низькочастотні, тюлені можуть використовувати їх для спілкування з іншими особинами, не приваблюючи хижаків.
Навесні під час сезону розмноження Ведделлів (з вересня до листопада) українські вчені цілодобово записували їхні підводні співи. Для цього в двох протоках біля нашого острова в лунках, які активно використовували тварини, були встановлені 2 акустичні рекордери. Дослідники отримали численні записи самців, самиць і дитинчат.
Аналіз цих даних за допомогою спеціальної програми дозволить отримати нову інформацію про звуки та підводні комунікації тюленів, зокрема в ультразвуковому спектрі. Також наші дослідження допоможуть встановити особливості вокалізацій тварин різного віку і статі та з’ясувати, чи відрізняються діалекти тюленів Ведделла з районів архіпелагу Вільгельма (тобто поблизу «Вернадського») та моря Росса (Західна Антарктика, де проводять дослідження вчені з американської станції «Мак-Мердо»).