Карантин змусив людей опанувати нові професії. «Повага» з’ясовувала, що це за спільнота й чи є її представники в Україні.
Віце-президент із маркетингу корпорації Tacony Джефф Фуллер пояснює:
«Швейний запал справді спалахнув у квітні, майже відразу після того, як Центр із контролю й профілактики захворювань у США заявив, що всі мають носити маски для обличчя. Була п’ятниця, коли оголосили нові рекомендації. До понеділка ми помітили найбільший сплеск попиту на швейні машини, який коли-небудь бачили».
Але створювати одяг власноруч почали не лише жінки. Карантинні історії у ЗМІ свідчать, що чоловіки в усьому світі все більше вільного часу проводять за шиттям, ламаючи гендерні стереотипи.
За даними британського швейного центру Merchant&Mills, значно більше чоловіків, ніж раніше, залучені до шиття.
За інформацією Guardian, у Британії зараз усі види ремесла переживають епоху відродження. Майстри об’єдналися у спільний рух — крафтивізм. Тож шиття з ремесла перетворилося на свого роду політику. До прикладу, представникам цієї спільноти вдалося переконати Marks&Spencer платити працівникам прожитковий мінімум, виготовивши кожному члену правління компанії персоналізовані хустки з ручною вишивкою й закликаючи збільшити зарплатню. Також «крафтивісти» брали участь у протестах проти Дональда Трампа.
До речі, серед любителів шити — і американський актор Джордж Клуні. Він власноруч виготовляє взуття.
Україна в цьому сенсі не виняток. У нас теж є чоловіки, яким до вподоби шити. Наприклад, журналіст із Івано-Франківська Андрій Волик вважає вишивання антистресом.
Цього ремесла чоловіка ще в школі навчила сусідка — бабуся його подружки. Андрій побачив жінку за рукоділлям, і йому захотілося спробувати.
Відколи вишиває, створив близько ста робіт. Найбільші серед них — ікона, гаптована бісером, та великодній рушник, шитий нитками.
— У мене насправді багато знайомих чоловіків, які вишивають. Я знаю одного хлопця зі Львова, який сам програміст, але у вільний час розробляє схеми й вишиває хрестиком. І це не стандартні рушники чи доріжки, а сучасні картини. Він переосмислює українські орнаменти, створює модерні роботи. Йому до вподоби ця техніка, він неодноразово брав участь у виставках. Для нього це — чисте мистецтво, а для мене — народний промисел, — розповідає Андрій Волик.
Майстер каже, що не стикався з упередженнями щодо свого захоплення, а сам натрапляв на безліч чоловічих вишитих робіт в Інтернеті. На його думку, умовний поділ праці на «чоловічу» та «жіночу» поволі стирається.
Минулого року впродовж двох місяців Андрій Волик відвідував курси шиття. За час навчання та після нього пошив двоє штанів. Каже, що вже отримує замовлення від знайомих, та на все бракує часу. Чоловік поки що не хоче ставати професійним кравцем, але й закидати своє хобі не планує.
Сучасні реалії свідчать, що шиття поступово стає гендерно нейтральним заняттям. Багато чоловіків не соромляться шити й обирають такий вид рукоділля собі за хобі.
Можливо, зрушення в цьому напрямку відбувалися б значно швидше, якби розпочали з освітнього процесу: не ділили класи за гендерним принципом на трудовому навчанні, де дівчаткам пропонують шиття, а хлопчикам — столярну справу.
