У 1943-1944 роках Василь Смольський — вояк дивізії «Галичина», брав участь у бою під Бродами у липні 1944 року У своїй праці «Націоналізм» Дмитро Донцов зауважує:
«Так само, як за піонером, що прорубує стежку в лісі та йде нею…йдуть інші, аж поки з стежки не стане великий шлях, так само досягнення зусиль одиниці… стають початковими кроками матеріяльної цивілізації, для всіх».
У 20-30-х роках ХХ ст. серед української молоді були вельми популярними праці цього теоретика, який розкрив поняття націоналізму. Ними зачитувалися у читальнях «Просвіти», на курсах самоосвіти, які організовував «Пласт», їх переписували і зберігали подалі від цікавих очей, бо за це можна було отримати навіть тюремний строк.
За окупації України Польщею при поліційних відділках у штат працівників була введена посада конфідента, тобто особи, яка мала спостерігати і доносити «куди треба» про подібні підозрілі речі. Такі агенти вели нагляд за політичними організаціями та окремими особами, які, на їхню думку, своїми діями могли зашкодити безпеці держави. Велося тотальне спостереження. Бувало, що доходило до комізму. Наприклад, сусід доносив на сусіда про те, що такий-то «підриває економічну безпеку держави», а саме — гонить самогон. За такі повідомлення інформатор отримував не більше 5 злотих щомісячно.
У Станиславові комендатура повітової поліції була розташована на вул. Матейки, 53, слідчий відділ — на вул. Камінського, 4. Саме туди потрапляли всі важливі донесення. У 30-х роках у слідчій службі воєводського управління поліції працювало біля 40-ка чоловік. Штат таємних аґентів — невідомий, але їх «пильне око» було всюди.
До наших днів у фондах Державного архіву Івано-Франківської області збереглися деякі слідчі справи. Ознайомившись із інформаційним вмістом однієї з них під назвою «Справа спостереження за Василем Смольським, як членом ОУН», вдалось отримати відомості про діяльність осередку ОУН у Калуші та про громадсько-політичну роль активіста з Підгірок — Василя Смольського.
Стеження здійснювалося за дорученням Станіславського воєводського управління Речі Посполитої, зокрема, двома відділами: політичним та політико-національним. Внизу облікової картки — підпис повітового коменданта Юзефа Штаффеля. Справа датована періодом з 21 жовтня 1934 року по 15 березня 1938 року. Складається вона з донесень таємного інформатора, який мало не щодня у письмовій формі звітував, де бував Василь та з ким зустрічався. Докладно описано те, які питання обговорювалися і що вирішували на зборах повітового осередку ОУН, що діяв «під носом» у поліції у приміщенні українського Народного дому. Поліційний відділок у той час знаходився у будівлі, яку нині займає меморіальний музей «Калуська в`язниця».
Вчитуючись у сухі рядки донесень, маємо змогу аналізувати події з життя Калущини тих часів. Оскільки таємний інформатор повсюди слідував за Смольським, а Василь був учасником усіх місцевих активностей, це знайомить нас із тою великою роботою, що проводили українські товариства на наших теренах. Окрилені їхнім впливом молоді люди як найвищу мету плекали ідею побудови власної держави.
Перший запис у справі — це повідомлення про те, що 29 вересня 1934 року у Хотіні відбулася «сходка», організована місцевим мешканцем Іваном Ліщинським. Тут був присутній Василь Смольський. Саме з цієї події, за твердженням інформатора, розпочинається його активна політична діяльність. Крім Василя, збір відвідали калушани Олександр Капко, Михайло Микульський, Еміль Лещій, Євстахій Лупул.
21 жовтня 1934 року Бабинський осередок товариства «Рідна школа» під очільництвом Василя Чижевського організував у селі Вістовій фестини на честь відзначення ювілею 10-річчя хору при читальні «Просвіти». До підготовки цього заходу доклали зусиль ті ж самі вище зазначені оунівці з Калуша. Спостерігач повідомив, що Василь Смольський під час цього заходу мав одногодинну розмову з Володимиром Нечаєм. Обговорювали питання діяльності ОУН. Василь отримав від Володимира вказівки щодо організації роботи п’ятірки членів цього осередку у Підгірках.
Хто ж такий був Василь Смольський?
Інформації про нього — обмаль. Але його життя, діяльність та внесок у справу національного відродження гідні вивчення, аналізу та достойного вшанування.
Хлопець мав надзвичайні організаторські здібності, умів запалити молодь українською ідеєю. Його підопічні вже пізніше чисельно влилися у ряди УПА.
Відшукана поліційна справа має багато точних інформаційних даних, як-от дата народження Василя, імена його побратимів. Василь був молодшим братом відомого художника Григорія Смольського, який теж був членом ОУН, та свого часу полишив терени Калущини, відбувши на навчання до Львова. А Василь тоді, окрилений патріотичними почуваннями, зумів стати душею та організатором молоді Підгірок.
Його називали Васильком, напевне, тому, що був невисокого зросту. У розмовах був приязним до кожного, ввічливим та уважним, не втомлювався пояснювати та відповідати на запитання навіть наймолодших. Там, де з`являвся Василь, починало бурлити громадське життя.
З матеріалів справи дізнаємося про те, що народився він 26 січня 1911 року у родині збіднілого шляхтича Степана Смольського та Анни Бердник. Смольські мали власну цегельню, прибуток від якої давав можливість утримувати досить велику родину, а хлопці — Василь та Григорій — отримали ще і непогану освіту, що у той час було доступно не кожному. Крім Василя та Григорія, у родині виховувалося ще п’ятеро братів та сестер: Йосафат, Парасковія, Ганна, Харитон та Андрій. Батька, Степана Смольського, у селі називали «ґазетником» за те, що передплачував багато преси. До речі, усіх Смольських і зараз називають цим старим назвиськом. Степан Андрійович Смольський був шанований не тільки підгірчанами: з його думкою рахувалися Іван Франко та митрополит Андрій Шептицький, які облюбували місце на «ґалємбрику» (народна назва місцини в районі ліцею № 8 у Підгірках. — Авт.), де пізніше була збудована школа та читальня «Просвіти».
Початкову освіту Василь Смольський, імовірно, здобув у рідному селі. У 1920 році 8-річний Василь, за прикладом свого старшого брата Григорія, став учнем української ґімназії повітового міста Станіславова. До вступу у ґімназію Василь готувався у приватного педагога. Про це свідчить віднайдений у архіві листок із класного журналу Станіславської української гімназії.
У журналі зазначено, що на «основі приватної науки 30 червня 1921 року (Василь. — Авт.) здавав екзамени до другої кляси (гімназії. — Авт.) зі слідуючим успіхом» — «достаточно». Знання тоді оцінювалися за формою «достатньо» або «не достатньо». Також додавалася примітка «здібний», «не достатньо здібний». Для переведення учня до другого класу необхідно було отримати позитивні оцінки, а саме «достатньо», з таких предметів: релігія, латинська мова, грецька мова, українська мова (русинська), польська мова, німецька мова, географія, історія, математика, природа. У старших класах до вищезазначених предметів додавалися іспити з філософії, ще двох іноземних мов (на вибір), каліграфії, гімнастики, малювання (рисунок), стенографії та співу. Василь з усіх перелічених предметів отримав позитивний результат, «не достаточно» поставлено напроти предмету «латинська мова», та зазначено «здібний по доповненню». Що означає таке формулювання вчителя сьогодні сказати важко: можливо, Василь не виявив з цього предмету достатніх знань, та на додаткові питання відповів добре.
Зі спогадів колишнього учня ґімназії Тимотея Мацьківа, українця з Канади, який був учнем з 1905 по 1913 рік: «Щоб дати учням якнайглибші та найкращі знання й виховання, директор і учителі дбали різними засобами про поширення зацікавлень молоді, поглиблення її світогляду та передусім про розбудову й укріплення її національної свідомості».
Прекрасний педагогічний колектив та цікаво організований навчальний процес — усе це давало змогу учням отримати хороші знання, а також виховувало освічених українських інтеліґентів. Серед учнів ґімназії цього періоду — Анатолій Кос-Анатольський, Олекса Гірник, Ігор Дякон, Богдан Каматай, Микола Климишин, Василь Матіяш, Богдан Стебельський.
З якої причини і у якому році Василь Смольський полишив науку у Станіславі та продовжив у містечку Яворів — невідомо. Та наступною «alma mater» для нього стала Яворівська українська ґімназія. Під впливом Франкових синів — Петра та Тараса, Василь тут вступив у «Пласт». Особливе значення для підлітків у цій ґімназії мали уроки руханки, які провадив легендарний Іван Чмола, один із засновників «Пласту» разом із Петром Франком та Олександром Тисовським. Василь отримав пластове псевдо «Мамай». Він був членом гурту «Вовки» 17-го куреня ім. Михайла Драгоманова.
У період 1925-1926 років Василь Смольський створює «Пласт» у Підгірках. У своїй пластовій діяльності він тісно співпрацював з Володимиром Кунанцем, одним із організаторів націоналістичного руху на Яворівщині. Наприкінці 1930-х років Володимир Кунанець заснував видавничий концерн «Дешева книжка», журнал «Самоосвітник», місячник «Малі Друзі» й «Молоді Друзі», ілюстрований місячник «Орленя», а також «Календар молодого українця». Саме завдячуючи подібній літератури по всій Галичині і, зокрема, у Підгірках активно працювали гуртки самоосвіти. У гуртку при читальні «Просвіти» у Підгірках як педагоги на волонтерських засадах, зокрема, працювали: Василь та Григорій Смольські, Туня Скрицька, Володимир Бурак, Ірина Стадник, Іван Магас, Петро Мисюра, Михайло Люра, Іван Передерко, Іван Когут, Марія Капець, Павло Капець. Ці заняття давали можливість слухачам отримувати знання з історії України, основ українського націоналізму і навіть отримувати професію, фах. Туня, до прикладу, вела курси крою та шиття, на яких майбутній командир боївки «Черемош» навчився так добре шити, що навіть власноруч виготовляв форму для підпільників.
Ґімназію Василь Смольський закінчив, імовірно, у 1927-1928 році. Деякий час мешкав у Тернополі та Станіславові — адреси проживання зафіксовані аґентурою. Отже, наступна сторінка справи — особова картка.
У графі «Вид діяльності» зазначено:«Член читальні «Просвіти» в Підгірках і «Рідної школи», організатор «Лугу» (пізніше організацію очолив Омелян-Володимир Франко, наймолодший син Онуфрія Франка, у домі якого нині музей. — Авт.)».
Засновники кооперації у Підгірках, 1934 рік. Стоять: другий зліва Микола Магас, бухгалтер райСТ, біля нього — Василь Смольський. Сидить: другий зліва Михайло Франко
Наступна цитата: Василь Смольський — «дуже спортивний діяч український серед молоді, інтеліґентний, добрий оратор, спритний». Особові дані Василя Смольського: ріст — середній, обличчя — кругле, очі — голубі, волосся — світлий блондин. Дивно, адже на всіх старих фото він має темний колір волосся, а можливо, то рудуватий колір на світлинах видається темним, як у Франків, які теж мали таку особливість? Та це вже не настільки важливо. Цікаво наступне: професія Василя Смольського — продавець, працівник кооперативи. Де саме Василь вивчав основи кооперативної справи, встановити не вдалося. Та саме у цей період у Станіславові було відкрито приватну купецьку ґімназію, а у Калуші — вертничу школу (згідно тлумачного словника «вертничий» — це бурильник, свердлувальник, той, що виконує бурові роботи. — Авт.). Інформація про такий навчальний заклад Калуша знаходиться у газеті «Краківські вісті» за 11.02.1942 року.
У навчальних закладах Галичини наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. широко запроваджувалася організація шкільних кооперативів і вивчення основ кооперації. Розвиток мережі таких шкіл відбувався під патронатом товариства «Просвіта» та інших організацій, що мали у своєму підпорядкуванні крамниці, склади фільварків, інші торговельно-збутові об’єкти, розуміючи потребу кадрового забезпечення їх діяльності та необхідність подальшого розвитку за прямої участі українського населення. У Підгірках у цей період діяла крамниця з гаслом: «Свій до свого по своє», підприємницьку діяльність у якій здійснювали друзі-партнери Семен Піщак та Михайло Франко. Вони їздили по найближчих селах, закуповували у селян продукти та продавали їх у цій своїй крамниці за досить доступними цінами. Тому торгівля процвітала.
Крамниця діяла від «Просвіти», тому частину прибутків кооператори віддавали на розвиток товариства (інформація отримана зі слів Оксани Омелянівни Франко. — Авт.). З досліджень Володимира Кубійовича, у Підгірках цього періоду проживали 2010 осіб, з яких — 1700 українців, поляків — 255, латинників (тобто римо-католиків) — 40, євреїв — 15.
Хор читальні «Просвіти», 1931 рік. Сидить п’ятий зліва направо — Василь Смольський
У справі поліційного нагляду за Василем Смольським є пояснення, чому саме його особа привернула увагу поліціянтів. Тому що «на терені Підгірок» він був «дуже активним діячем», що брав участь у «всіх товариствах українських і у всіх українських заходах», виступав «як організатор, що збирав кошти на різні громадські цілі». Крім того, проводив військовий та ідеологічний вишкіл. Слід зазначити, що Василь був засновником молодіжного товариства «Спорт», «Пласт», «Луг», диригентом мішаного і дитячого хорів при «Просвіті» та «Рідній школі». Паралельно викладав руханку на Калуських курсах вихователів для гуртків доросту. Він також, як «добрий оратор» виступав з «відчитами» (рефератами) у читальнях Підгірок, Хотіня, Вістової та Сівки на такі теми: «Борітеся, поборете, вам Бог помагає!», «Про приєднання лівого берега Збруча до правого», «Спіть хлопці-соколи!» (Про бій під Крутами), «Про большевицько-українську війну у Києві 1918 року», «Про битву під Полтавою», «У справі виборів до сейму», «Вшанування пам`яті Біласа і Данилишина», «Вшанування Шевченка і Франка», «У справі знищення комунізму».
Крім того, Василь не пропускав нарад та зборів у Народному домі Калуша, що проводили українські товариства. Народний дім у міжвоєнний період був чільним місцем, у якому щоденно юрбилися люди. Крім того, поряд — маґістрат та ринок. Саме приміщення нагадувало «рукавичку»: тут була адвокатська контора, банк, крамниці, кафе, саля для виступів, капличка, кімнати для роботи гуртків, бібліотека і навіть гуртова база продуктів у дворі. Не дивно, що підпільники з усього повіту збиралися саме тут, адже легко можна було «загубитися» серед численних відвідувачів контор та крамниць. Усе ж, як бачимо про діяльність підпілля поліція знала непогано. Їх люди проникали усюди, брали участь у культурно-мистецьких заходах та заняттях гуртків, а потім за невеликі «срібняки» щедро ділилися почутою та побаченою інформацією. Сьогодні, «добувши» її з архівних джерел, довідуємося про цікаві та маловідомі факти, як той, що театральний колектив, який діяв при Народному домі Калуша, мав назву «Заграва». Серед його учасників був провідник ОУН(б) Степан Бандера. У цьому ж приміщенні діяв осередок «Фронту Національного Єднання». 15 травня та 27 листопада 1935 року, 8 серпня 1936 року приїжджав і виступав «посол зі Львова», очільник цієї організації Дмитро Паліїв, із яким Василь Смольський та інші мали зустрічі та дискусії. Теми дискусій та присутні на них теж вказуються аґентом у звіті.
Особи, що найчастіше були присутні на зібраннях Калуського осередку ОУН у Народному домі впродовж 1934-1938 років: калушани Олександр Капко, Володимир Капко, Микульський Михайло, Лупул Євстахій, Лупул Володимир, Нечай Володимир, Король Іван, Фединич, Гудзоватий Іван, Барнич Василь, Медиківна, Яськів і Яськівна Ольга, Петро Мигович, Еміль Лещій, Степан Бартко, Степан Климишин, Филимон Біленький, Михайло Довжанський; з Бабина — Чижевський Василь; Дутка з Сівки; Михайло Петик та Василь Смольський з Підгірок; Іван Ліщинський з Хотіня.
Крім того, у справі нагляду згадуються такі події: 26 липня 1936 року у Сівці відкривали кооперативу. З нагоди такої події організували фестони, на яких був присутній Василь Смольський (у справі часто ім’я замінено прикметником «названий». — Авт.). А з 3 по 7 листопада 1937 року він відвідав торгові курси у Львові, на які був делеґований повітовим союзним кооперативом.
2 січня 1937 року у Народному домі Калуша Василь взяв участь у зборах товариства «Відродження», на яких реферат щодо антиєврейських виступів виголошував Олександр Капко. Дане товариство проводило антиалкогольну пропаганду серед населення. За дорученням виділу товариства Василь Смольський організовував зустрічі з селянами у Підгірках та інших селах повіту, де вів бесіди на цю тему. Як результат — бойкот «питейних» установ. А у Підгірках на місті корчми на кошти місцевих селян було збудовано читальню.
Справа — Василь Смольський
Вояк «Галичини»
З 29 квітня до 19 серпня 1937 року наш «названий» змінив місце проживання, переїхав до Станіслава, де зняв однокімнатну квартиру на вул. Ґротґера, 4. Аґент називає таке помешкання «квартира-кавалєрка». Тут він влаштовується на роботу у кооператив «Купецька поміч», що мав два магазини з продажу товарів споживчих та гуртівню на вул. Святого Вінцента. 19 серпня 1937 року «названий» змінив помешкання та винайняв інше — на вул. Гловацького, 16. Отже, кожен крок хлопця ретельно відслідковувався. Особливо відзначалося те, що Василь Смольський «часто виїжджає за межі міста» (Станіслава).
«Супроводжували» Василя Смольського і по його переїзді до Львова, де він «одержав посаду в українському союзі» (можливо, конфідент має на увазі «Союз українських купців і промисловців», що діяв з 1923 до 1939 року. — Авт.).
Останній запис у даній наглядовій справі зробив керівник комісаріату Микола Козловський, який зауважував, що: «У Львові у часи побуту Смольського антидержавної діяльності не виявлено, контактів «названий» з підозрілими членами ОУН не мав».
У 1938 році Василь «випав» з-під «пильного ока» поліції. Ймовірно, що разом із численними посланцями з Галичини він відбув до Кракова на Великий збір ОУН, адже організація потребувала кваліфікованих кадрів і саме Краків у цей час стає центром діяльності ОУН: там проходили військові курси та вишколи. Військова реферантура та штаб ОУН у цей період опрацьовували мобілізаційні та оперативні плани у разі початку війни.
У 1943-1944 роках Василь Смольський — вояк дивізії «Галичина», брав участь у бою під Бродами у липні 1944 року. З осені 1944-го року він — у лавах УПА у районі Чорного лісу. У підпіллі мав псевдо «Сулима». Подальша доля — невідома. Були чутки, що він загинув у 1945-му році біля Перегінська, але вони не підтверджені документально.
Наталія МЕЛЬНИК, наукова співробітниця музею-оселі родини Івана Франка
