Священник Анатолій Козак: Молитвами голиняни штурмують небо, а вчинками — підсилюють фронт

З перших днів війни парафіяни голинської церкви Покрови Пресвятої Богородиці активно взялися працювати на спільну перемогу. На три тижні були припинені будівельно-ремонтні роботи, щоб сконцентрувати зусилля над допомогою як військовим та вимушено переміщеним особам.
Переглядів: 1498
Кожен у цей час не відсиджується в тилу, а шукає свою корисну нішу, — зазначив отець Анатолій

Декан о. Анатолій Козак розповідає, що згуртувалися не тільки ті голиняни, що залишилися вдома, але і ті, які "розкидані" по світу — в основному з Італії, Польщі та Чехії.

Здебільшого з-за закордону передавали: медикаменти, макарони, консерви, олію, солодощі, дитяче харчування, памперси, одяг, а також спорядження для захисників: рації, ліхтарики, наплічники та аптечки, йдеться у дописі журналістки Ірини Андріїв.

"Ми першочергово направляємо необхідне для наших військових та людей, які на сході України мають потребу в продуктах чи ліках. Також приходять люди, які через війну вимушено залишили свої домівки і наразі мешкають у Голині, їм також надаємо допомогу", — розповідає о. Анатолій.

Щодо медичних препаратів, то дещо, за словами отця, залишається у центрі Святого Луки — архієпархіальній клініці, яка зараз безкоштовно лікує біженців.

Крім цього, у голинській церкві сформували спеціальний грошовий фонд, для потреб нашої армії, до якого охоче долучаються парафіяни.

Також щодня дівчата, жінки та діти, молячись, виготовляють синьо-жовті та червоно-чорні вервички для військових. Уже приблизно 500 передали на передову, а загалом їх кількість наближається до тисячі. Також мешканці Голиня, серед яких і переселенці, плетуть маскувальні сітки, основу для яких отримали від українців з Польщі.

Також жінки з Голиня готують їжу для біженців і розпочали готувати "сухий борщ" для військових.

"І я часто повторюю, що якщо буде потреба, то і автомати складатимуть. Кожен у цей час не відсиджується в тилу, а шукає свою корисну нішу", — зазначив отець Анатолій.

Та найбільше у воєнний період, за словами священника, націлюють парафіян на молитву, сповідь та причастя:

"Ми з отцем Миколою щодня обоє на парафії. Відправляємо зранку літургію, у неділю дві, у п'ятницю сорокоусти (служба Божа за померлих) та хресну дорогу, тому маємо час, щоб посповідати всіх охочих. Цієї п'ятниці, 25 березня, розпочинатимемо дев’ятницю за навернення російського народу (про це ще у 1917 році говорила у своєму пророцтві Фатімська Богородиця)".

Старший брат церкви Іван Мазурик розповідає, що в час війни він працює практично цілодобово: 12 годин — біля церкви, решту часу — "на телефоні":

"Когось з приїжджих поселити, можливо, потрібно щось із речей чи харчів видати. Допомогти занести-винести підставки для плетення сіток, розвантажити гуманітарну допомогу тощо. У майбутньому катехитичному класі облаштували на всяк випадок 15 ліжко-місць. Разом із браттями уже підремонтували три будинки, де ніхто роками не жив. Їх власники вирішили у цей час віддати оселі для сімей біженців".

Церковне сестринство прибирає ці будинки та приймає до своїх домівок переселенців.

Також нещодавно парафіяни навідувались до сімей місцевих захисників України, щоб дізнатись, чи не потрібна їм якась допомога.

"Приємно вражає і те, що люди, які до нас приїжджають тимчасово жити стараються говорити українською, хоча відчутно, що їм це не так легко. Все частіше бачу на службі Божій та, наприклад, під час плетіння сіток тих жінок і дітей, які тепер зареєстровані у нашому селі. Таким чином, вони хочуть бути корисними у громаді, до якої приїхали", — зазначив Іван Мазурик.

Днями відновили роботи біля резиденції — прагнуть зробити хоча б дві кімнати для священників, щоб вони могли залишатися тут, а не доїжджати.