Вчителька з дітьми перебрались до Івано-Франківська. Історію порятунку вихователька закладу Наталія Песоцька розповіла Суспільному.
З 1 березня, відколи Наталія заступила зміну на роботі, додому вона не поверталася. Жінка розповідає, протягом тієї ночі сирена лунала чотири рази. Щоразу доводилося відводити дітей у підвал. Тож, аби не витрачати часу на збори та не наражатися на небезпеку, жінка разом із колегами облаштувала спальні місця в укритті.
"Десь приблизно на сьомий день було пряме попадання у наш центр. Цей жах я вам передати не можу, коли на тебе сиплеться штукатурка і оці труби, обмотані скловатою. Я собі сиджу і думаю: "Якщо впадуть на нас ці труби, як витягувати звідти дітей? І я кричу молитву Божій Матері, а діти — за мною. Розумієте, ми кричали просто", — пригадує Наталія Песоцька.
На щастя, каже жінка, удар припав на стіну, де не було людей. Усі залишилися цілими. Найменшому малюку у групі — три з половиною роки. Це — діти, сім’ї яких опинилися у важких життєвих обставинах. Частина їхніх батьків позбавлені права піклування.
Російські військові розбомбили половину центру. Перебувати там далі було небезпечно. Тоді Наталія відвела вихованців у сусідню церкву. Чоловіка, сина та доньку жінка забрала із собою.
"Зруйнували теплоелектростанцію, попали у водогін. Ми залишилися без тепла, без світла і без води із 30 дітьми, — каже Наталія Песоцька. — Нам дали приміщення у церкві, десь 16 квадратів. Стояли п’ять двоярусних ліжок, на які маленькі діти лягали валетом. Дорослі спали на матрацах на підлозі".
Їжу дітям приносили волонтери. Після 11 днів у церкві прибули евакуаційні автобуси. Вихованець Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Тимофій Коптіль запам'ятав, як вдалося виїхати з міста.
"Ми їхали цілий день, дорогою дуже багато танків побачили, і снаряд лежав у землі, як це ліжко", — каже Тимофій Коптіль.
Дітей евакуювали під час "зеленого коридору", проте, каже вихователька, небезпека була великою.
"Як ми їхали – це вам не передати. Сказали, що буде коридор, але, самі розумієте, нічого не було. Ми їхали лісами, полями, болотами якимись. Дев'ять годин з Чернігова ми їхали до Києва об’їзними цими дорогами. Але ми доїхали живі до вокзалу, що — головне", — пригадує жінка.
Усім діткам, виховательці Наталі разом із сім’єю вдалося сісти на поїзд та доїхати на Івано-Франківщину. Там їх поселили в одному із санаторіїв. Діти зараз радіють буденним речам, каже медсестра санаторію Тетяна Чоповська.
