Василь Стус і Валентина Попелюх, 1965 рік. Фото: Музей Василя Стуса/Facebook "19 червня 1938 — 25 березня 2022.
Велична, могутня Душа тепер розпросторюється над Світом.
Валя померла після тяжкої хвороби, на безмежно люблячих дбайливих руках свого сина Дмитра, під вибухи, у селі під Києвом, де тривають бої…", — так, з ніжністю і тугою, написала про відхід своєї свекрухи, вдови Василя Стуса, її невістка Тетяна.
Валентина Попелюх і Василь Стус одружились у 1965-ому році. На весільному фото, яке сьогодні у Фейсбуку опублікував Музей Василя Стуса — піднесено красива пара у весільному танку, немов несеться над землею, пише "Вечірній Київ".
Валентина Попелюх називала себе «непублічною особою». Була винятково скромною.
Їх син Дмитро народився у 1966-му.
Після виступу Івана Дзюби на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі України, Василь Стус підтримав його. За цим послідувало виключення з аспірантури й поет був на тимчасових роботах.
А 12 січня 1972 року — стався і його перший арешт, звинувачення у «антирадянській агітації й пропаганді», засудження Стуса до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.
У 1978 році Василя Стуса прийняли до Pen-клубу. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
«Попелюшка, ластівочка, Вальочок», як називав її Василь, була вірним другом, надійним плечем, яка залишалася з Поетом навіть тоді, коли від нього, здавалося, відвернувся увесь світ», — так сьогодні про важкі випробування, які пережила пані Валентина, її чоловік та вся родина поета написав Музей Василя Стуса.
Їх називали Орфеєм та Еврідікою.
Український письменник і представник українського культурного руху шістдесятників помер під час другого терміну в таборах у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері
Листи Василя Стуса до дружини зворушують всіх, хто читає бодай кілька рядків.
"Вальочку, люба!
Це я гладжу Тебе по голівці… дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота)…".
