Йосип Кравець (зліва) з колегою Богданом Кузівим у Калуші на відкритті своєї персональної виставки. 2017 рік Картини художника експонуються в галереях далеких Японії та Канади, а також прикрашають оселі України та Європи. Його полотна, як художній літопис, допомагають пізнавати світ. Вони служать своєрідним документом епохи, що пішла, і допомагають зрозуміти, якою вона була, ця епоха.
Народився Йосип Кравець 29 березня 1942 року в селі Угорка Ряшівського повіту в Польщі. Доля не попереджає людину про її майбутні шляхи. І в палаючому війною1945 році колесо його дитинства вже котилося дорогами мальовничого села Лопушня Рогатинського району Івано-Франківської області. Тут проявилися перші несміливі бажання взятися за олівець, а відтак і пензлі.
Ці бажання визрівали, коли босоногим хлопчиком годинами просиджував на вигоні, милуючись прикарпатськими краєвидами. Малому Йосипу здавалося, що немає в світі нічого кращого за ті ліси і луки з фермами та вітряками, що розкинулися за річкою. Кортіло залишити назавжди цю красу на папері. Він знаходив час, матеріали й нагоду, щоб малювати. Пригадує випадок, як сушеницю в сусіда вимінював на фарби. Щодня отримував по одній мисочці фарб. Радості не було меж!
На уроках малювання Йосип був найкращий! Він ще тоді вимріяв свою долю. Вчитель образотворчого навчання середньої школи Богдан Іванович Ковальчук був вражений графічними композиціями малого Йосипа, виконаними з натури, і всіляко підтримував інтерес дитини до малярства. У 10 років хлопчик скопіював фарбами картину польського художника із зображенням берізок. То була перша його серйозна олійна робота. Йосип Васильович зберіг її, як пам’ятку, до цього часу.
У 17 років юнак впевнено вирішує стати на мистецьку стежину і поступає до Московського заочного університету мистецтв на факультет рисунку і живопису (майстерня Л. Титової). Він знайомиться з академічним рисунком – фундаментом творчої грамотності, освоює різні техніки і прийоми малювання. З кожним заняттям успіхи в малюванні стають значнішими, цікавість до живопису ще більше зростає, вдосконалюється майстерність, зрозумілішою стає палітра та сполучення фарб, виразнішим – індивідуальний стиль. Малярство поглинає юнака всього без остатку.
А далі життєва дорога веде Йосипа Кравця до Івано-Франківська. Тут народжуються прекрасні міські пейзажі. Гра чистих, звучних кольорів і шовковистого сонячного проміння передає красу гомінких вуличок, стародавніх храмів та поважних кам’яниць, мальовничих куточків затишних скверів і парків. У 1970 році в обласному Краєзнавчому музеї гучно прозвучала перша персональна виставка художника, на якій було представлено 98 пейзажних робіт митця.
Та не Франківськ, а саме Калуш став для Йосипа Кравця справжньою творчою батьківщиною. Це окрема сторінка, окрема струна його багатоголосої живописної ліри. В своїх роботах майстер відображає первісну виразність, самобутність старої частини міста, оповідає про будівництво нового Калуша. Сімнадцять картин, які несуть у собі етнографічну достовірність, митець подарував Краєзнавчому музею міста, де вони зберігаються і донині. Понад тридцять полотен художник присвятив концерну «Хлорвініл», на якому трудився і сам.
Такі тематичні картини в той час створювали візуально благополучний образ великої держави, налаштовували весь народ на оптимістичне сприйняття тогочасної дійсності. Звичайно, складно побачити естетичну красу на заводі, фабриці, чи шахті. Навряд, чи хто-небуть подумає про прекрасне, дивлячись на викиди диму промислових виробництв. В наш час вони взагалі стали символом забруднення навколишнього середовища. Та не потрібно думати, що промислові краєвиди недостойні пера живописця. Йосип Кравець зумів їх опоетизувати і, як літописець, увіковічив зведення багатьох значних об’єктів і виробництв Калуського хімічного гіганту в своїх картинах. Художник вибирає для таких пейзажів особливу палітру фарб, характерну для пастелей, гризайлі, подекуди використовує контрастні кольори.
Митець багато подорожує, колекціонуючи візуальні враження від побаченого. А мандрує художник чимало. Про це свідчить «географія» його картин, де своєрідним колоритом зливається сучасність із старовиною. Флоріанська брама, Маріацький костел (Польща), Псковська фортеця, Печерський та Святогорський монастирі (Росія), Казанські мечеті (Татарстан), Почаївська лавра, Поділля, Гуцульщина, Бойківщина, Закарпаття, Польща, Італія – це не повний перелік прадавніх місцин, де побував митець зі своїм нерозлучним етюдником.
Зима у нього не сувора і похмура, а іскриста, з дзвінким, мов кришталь, повітрям, барвистим морозяним небом і снігом. Хочеться зануритися в цей дихаючий рівновагою й спокоєм світ і довго залишатися в ньому, насолоджуючись красою.
Осінь – велична, ніби на престолі, замаєна синіми, багряними та брунатними кольорами. Літо майстер зображає дивним переплетіннями дзвінких кольорів, підсилюючи загальне кольорове звучання насиченістю блакиті неба, тіней та світла. А весна в нього буквально замішана на фарбах радості та яскравості.
У творчості митця відчувається справжнє народне коріння, сюжети прості й зрозумілі, хоча містять глибокий смисл і торкаються найтонших струн людської душі. Свої образи він творить виключно на природі, він розуміє її, тонко відчуває не тільки настрій, а навіть подих її. Художник вміло просіює кожен сюжет через своє світосприйняття для неповторності звучання картини.
Цікаво, що найзворушливіші, дзвінкоголосі, щирі твори майстер пензля створює у себе на дачі – благодатному, вицяцькованому, випещеному ним з дружиною куточку природи. У квіткових натюрмортах маестро відчувається умиротворення, м’якість, гармонія, невимушеність, сонячність та внутрішня теплота, бо майстер знає, що у квітів теж є душа і свій характер. Він підбирає і компанує рослини відповідно до змісту й художнього задуму, щоб через їхню красу розповісти про красу світу. Йосип Васильович щороку трепетно чекає лункого буяння весни, пори, коли на землі розсипаються квіти, зацвітає під хатою його улюблений бузок, щоби ще і ще раз творити. Особливі емоції викликають у нього також прості польові та лісові квіти. І їм знаходить митець місце на своїх полотнах, створюючи цікаві композиції.
Спробував себе художник і в портретному жанрі. У 30 років створив свій перший автопортрет, малював портрети рідних і близьких людей, а також звертався до сакрального мистецтва – виконав кілька копій прадавніх образів.
За вдачею Йосип Васильович дуже працьовитий, системний, невпинний, нестримний і має добрі ґаздівські руки. Працює дуже швидко і натхненно, намагаючись відразу використати свіжі враження, думки, емоції. Колеги розповідають, що за один пленерний день він може написати дві-три, а то й чотири картини, хоча швидка зміна погодних умов, освітлення та стану природи є неабияким випробуванням для художника. Не важливо, чи йде дощ, сніг, є настрій, чи його немає, — Кравець малює. Часто сам їде у глибинку в пошуках довірливого діалогу з натурою. Швидкість роботи ніяк не відображається на техніці виконання, тому що тонкощі, хитрощі виконання олійними фарбами вивчені до дрібниць. Художник приділяє багато уваги інструментарію, хоча останнім часом працює здебільшого пензлями. Він пам’ятає кожну свою подорож і навіть через багато років детально розповідає про кожне місце, де були створені його картини. Мистецький арсенал майстра пензля налічує більш як 700 картин.
З 1967 року Йосип Кравець – постійний учасник багатьох виставок самодільного та професійного мистецтв, з 2012 року є членом Національної спілки художників України. Понад тридцять робіт художник передав свого часу у Фонд миру. І хоч літа на осінь повернули і срібний сніг похолодив скроні, Йосип Васильович і далі продовжує життя в своїх картинах. Його пензель не висихає, митець працює, завжди радий людям, які його оточують, тішиться кожній днині. Чисті мазки на його полотнах і далі, зливаючись в кольоровий калейдоскоп, передають світлу палітру почуттів майстра, відношення до світу, до життя, до людей.
За 65 років, присвячених малярству, Йосип Кравець здобув заслужену повагу від численних друзів, шанувальників, які завжди рясно траплялися на його шляху. Пройдуть роки, зміняться покоління, та мистецькі полотна, як багаті барвисті врожаї, ще довго будуть сяяти, прикрашаючи світ, і живити теплом вдячних поціновувачів його таланту.
Вікторія ГРЕЧКО, художниця
