Ілюстроване фото. Військові транспортують радіацію у місто Бєлгород. Протягом березня білоруські ЗМІ неодноразово повідомляли, що в білоруський Республіканський науково-практичний центр радіаційної медицини та екології людини в м. Гомель регулярно прибувають російські солдати, що дислокуються в Чорнобильській зоні відчуження, інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу Української природоохоронної групи.
Чергова свіжа партія переопромінених військовослужбовців (7 пасажирських ПАЗів) прибула до гомельського радіаційного центру 30 березня.
Російська загарбницька армія зайшла на територію зони відчуження та на аварійну Чорнобильську атомну станцію в перший день війни — 24 лютого. Наступного дня Україна зафіксувала точкове підвищення радіаційного фону. Імовірно, це сталося через пересування важкої техніки, що здійняла хмари радіоактивного пилу у повітря. Увечері 25 лютого доступ фахівців до датчиків був втрачений.
Пізніше у мережі з'явилося відео, на якому видно, як російські війська окопуються в районі "Рудого лісу" — місця захоронення дерев, що після аварії на ЧАЕС прийняли на себе найбільшу дозу радіації. Ділянка вважається однією з найбільш радіоактивно забруднених в Зоні відчуження. Здійснюючи там "земельні роботи", окупаційні війська отримують не лише потужне гамма-опромінення, але ще й ураження альфа- і бета-частинками.
Ці частинки завдають найбільшої шкоди, потрапляючи всередину організму через дихальні шляхи чи стравохід. Миттєве опромінення, що перевищує порогові значення, може порушити функціонування тканин та/або органів та може викликати гострі реакції, такі як почервоніння шкіри, розлад шлунку, блювота, випадання волосся чи радіаційні опіки. Усе це може свідчити про розвиток у постраждалого променевої хвороби. Імовірно, саме такі симптоми виявлялися у солдатів, яких доставили 30 березня в гомельський центр.
Більш низькодозоване опромінення не виявляється миттєво, але призводить до довгострокових наслідків, таких як онкологічні захворювання, поява яких може проявитися через роки і навіть десятиліття.
Важливо, що радіонукліди, які потрапляють всередину організму, не виводяться і мають тенденцію до накопичення у кісткових і м'язових тканинах. Чим довше російська армія продовжуватиме окопуватися на території Зони відчуження, тим з більш тяжкими наслідками стикатимуться її солдати.
З іншого боку, протягом першого місяця війни, підрозділи російської армії постійно перебували в Зоні відчуження, використовуючи її як тимчасову військову базу. При цьому вся військова техніка, загальна кількість якої за місяць склала кілька сотень одиниць, довгий час перебувала в межах території, що має найвищий рівень радіаційного забруднення а також проїзджала десятки кілометрів по бездоріжжю там, де останні 30 років взагалі не допускали пересування транспорту.
Таким чином, відвід військ РФ перетворився на транспортування радіації з Чорнобиля до російських і білоруських військових баз. Найбільш вірогідним місцем передислокації виведеної з України зараженої техніки є база “Весела Лопань” біля м. Бєлгорода. Тож радіація на цей час транспортується у м. Бєлогород.
Імовірно, саме цей випадок є найбільшим після 1986 року прецедентом поширення радіації за межі зони відчуження. Надалі солдати РФ та Білорусі будуть зазнавати радіаційного опромінення, перебуваючи в зараженій техніці або поряд з нею. Така техніка тепер назавжди залишиться свого роду проклятою для російської армії, з якої вже неможливо змити або іншим чином прибрати зараження радіацією.
