Військових рф бісило коли жінки говорили українською. Серед них — півтора десятка жінок. Віцепрем’єр-міністр Ірина Верещук особисто зустрічала звільнених. За словами посадовиці, включення їх до групи на обмін було однією з принципових позицій української сторони, інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Що їм довелося пережити? Як почувалися серед ворогів? Своїми історіями діляться військові зв’язківці Анастасія Матрущенко та Олександра Цепук.
Розташування військової частини, де несла службу старший солдат Анастасія Матрущенко, окупанти розстріляли артилерією і танками.
«В бункер, де перебувала чергова зміна, кілька разів влучив танк, — пригадує вона. — Коли курява розвіялась, в приміщення полетіли гранати. У нас вилучили зброю, амуніцію, бронежилети і мобільні телефони. Зв’язали руки, на очі надягли пов’язку».
Спочатку дівчина потрапила до білорусі. Пригадує, як до них підходив військовик неслов’янської зовнішності й погрожував розправою: до ранку не доживете.
«Тим часом із сусідніх приміщень доносилися звуки допитів наших військовослужбовців-чоловіків», — розказує військова.
Згодом її та інших полонених переправили у СІЗО №3 десь під Брянськом.
«Тюремні наглядачі вишикували нас і намагалися зламати морально, — продовжує Анастасія. — Якийсь начальник кілька разів вигукував мені в обличчя «слава рассії!», чекаючи, напевне, якоїсь відповіді на таке «вітання». На мовчанку з нашого боку тюремники відповідали тортурами».
Дівчатам довелося пережити багато страшного. У присутності чоловіків примушували повністю роздягатися, присідати. Постригли наголо. В камері знову і знову допитували, розповідає Анастасія.
Дівчина все ще не може усвідомити, що вона вільна й вдома.
Вузол зв’язку, де проходить службу Олександра Цепук, оборонявся від натиску ворога всіма можливими засобами. Але окупанти активно застосовували важке озброєння, закидали бункер гранатами. Жінки дивом залишилися живі.
«На всьому шляху слідування до білорусі й далі в росію нас постійно обшукували», — пригадує дівчина.
У білорусі почалося з провокацій: до них підійшли репортери російського телебачення в супроводі військовослужбовця неслов’янської зовнішності.
«Їм дуже не сподобалося те, що ми говоримо українською мовою, вимагали перейти на російську, — продовжує Олександра. — Але я, наприклад, російською майже не володію — як і решта моїх колег. Це дуже розлютило репортерів».
У камері, де перебували жінки, було два ліжка і один матрац на сімох.
«За такі «зручності» нас просили розповісти на камеру про хороше ставлення з боку окупантів. Ми відмовилися», — говорить Олександра.
Звістка про обмін для жінок виявилася несподіванкою. Адже увесь цей час вони були відірвані від зовнішнього світу.
Довідка. Обмін військовополоненими відбувається на виконання наказу Президента України, в межах діяльності Національного інформаційного бюро (НІБ).
НІБ створене на виконання Україною зобов’язань щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року.
Провідною метою НІБ в Україні є збір, централізація та узагальнення інформації про військовополонених та загиблих комбатантів з обох сторін та збір інформації про громадян України, що постраждали внаслідок збройної агресії: утримуваних цивільних осіб, зниклих безвісти, примусово переміщених (депортованих) тощо.
НІБ організувало централізовану передачу інформації про захоплення в полон комбатантів РФ до Центрального агентства розшуку (ЦАР) МКЧХ, яке виступає в якості нейтрального посередника. Також використовується можливість ініціювати через ЦАР НІБ пошук та збір інформації про утримуваних громадян у РФ. Відтак відбувається постійний і активний обмін інформацією з ЦАР МКЧХ щодо утримуваних осіб з обох сторін, що воюють.
