Майору Олександру Бринжалі присвоєно звання Героя України. Ніч 2 березня 2022-го. У столиці — повітряна тривога. Пара українських МіГ-29 виходить на перехоплення російських винищувачів. Сили не рівні. Утім, рідне небо, помножене на мужність, професіоналізм та люту ненависть до окупантів дещо вирівнює шанси.
У небі — усього два українські винищувачі проти 12 ворожих. Пілоти Повітряних Сил розуміють, на що йдуть, і не пасують, навіть у таких екстремальних умовах, інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу Командування Повітряних Сил ЗСУ.
Того дня наші винищувачі влаштували гідну зустріч нелюдам — знищили одразу три російські літаки. На жаль, і у нас гірка втрата у повітряному бою загинув льотчик 1-го класу майор Олександр Бринжала.
Володимир — пілот другого українського винищувача, бачив, як влучили у літак побратима. Утім до останнього вірив, що Сашко катапультувався…
— Ми думали, їх усього четверо! Та вони одночасно атакували з кількох напрямків 12-ма літаками! Усе відбувалось миттєво! У ближньому бою наші шанси дещо вирівнюються, хоча кількісна та й технологічна перевага все ж на їхньому боці. Саша підбив два ворожі літаки, я — один! На жаль, для Сані цей бій став останнім… Так, для ворога ми всі — Привиди! Сашко теж був Привидом! Сміливим і професійним! Маневри, які він виконував, його рішучість і влучність жодному окупанту не під силу! Після програних ближніх повітряних боїв ворог змінив тактику в повітрі й не наважуються підлітати до нас, як і входити зону дії нашого ППО. Випускає ракети «повітря-повітря» з максимальної дальності й… навтьоки! Натомість продовжує тактику терору — пуски крилатих ракет із території Білорусі.
Льотчик пояснює: це лише здається, що на війні не існує жодних правил. Насправді ж, правила завжди є. Ну хіба, для рашистів вони не писані…
— Більше ніж місяць вони «чергували» над Чорнобильською АЕС. Це підло і ницо! Ми не могли їх збити, аби ця гидота раптом не впала на саркофаг чи якийсь уламок його не пошкодив.
Указом Президента України від 2 квітня 2022 року майору Олександру Бринжалі присвоєно звання Героя України, а 8 березня льотчик удостоєний ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Обидві нагороди — посмертно.
В останню путь повітряного аса проводжали бойові побратими — близькі та рідні пілота.
— Я завжди знала, що тато — Герой! — говорить донька Олена. — Він віддав життя за нас, за Україну! Мама теж служить, і брат, і дідусь має бойовий досвід. Каже, що син — «обійшов» його… Ми із таким захопленням завжди дивились на швидкі винищувачі, затамувавши подих слухали історії про війну… Нервово чекали вісточки із зони АТО/ООС, адже тато одним із перших відправився захищати Україну. Усі разом раділи, коли він розповідав, наскільки горять очі у курсантів, яким передавав досвід…
На обережне «Ну що там?», Олександр завжди впевнено відповідав: «Все добре! Перемагаємо!»
— Здавалося б, сильніше ненавидіти окупантів вже неможливо, — додає Володимир. — Та після загибелі Сашка, після того, що окупанти влаштували в Бучі та інших містах, ми просто мусимо їх винищити! Усіх до одного! Особливо, коли нам врешті зважаться передати сучасні винищувачі! І тоді впевнено прокричимо світу: «Розслабтеся! Ми перемогли!»
