Стратегічною ціллю парку є кооперація з виробничниками, що дасть змогу розвивати індустріальну культуру у Калуші У перші тижні війни захід України прихистив тисячі людей, які рятувались від обстрілів у зоні активних бойових дій. У перший місяць — задекларував і готовність рятувати бізнес. Адже зберегти стратегічно важливі виробництва та робочі місця — вкрай важливо. За офіційними даними Івано-Франківської ОВА, станом на 4 квітня, до області готові переїхати 97 суб’єктів господарювання; 11 — вже перевезли обладнання, а 5 — запустились і почали випускати продукцію.
«Приміряються» підприємці і до Калуша. І в цьому контексті особливо привабливим для багатьох виглядає індустріальний парк у Підгірках. 30 тисяч квадратних метрів території, сучасний виробничий корпус на 7 тисяч «квадратів», зручна логістика і близькість до кордону.
Які ще переваги має «Kalush Іndustrial HUB», хто і коли може стати його резидентом і головне — чи будуть створені нові робочі місця, яких зараз так потребують і калушани, і «гості» з числа вимушених переселенців? Про це та більше — в інтерв’ю з генеральним директором ТОВ «Ч.А.С.», засновником першого в місті індустріального парку Анатолієм Чумичкіним.
— Анатолію Станіславовичу, про ймовірний наступ військ РФ говорили задовго до 24 лютого. Хтось вірив, хтось — ні… Чи готували/захищали Ви якось свій бізнес? Особливо, у регіонах, які зараз, як бачимо, щоденно перебувають під обстрілами.
— Оскільки група наших компаній займається дистрибуцією та роздрібними продажами, то ми дійсно маємо структурні підрозділи по всій території України: Київ, Харків, Одеса… Але до війни ми не готувалися. Бо не очікували її. Не вірили в те, що таке варварство взагалі буде можливим. Скажу більше: 23 лютого, тобто за день до вторгнення, ми відвантажили на одну з французьких компаній товару на 5 мільйонів гривень, створивши собі дебіторську заборгованість. А в Україні загалом маємо близько 3000 партнерів. Оборотні активи компанії (а це — дебіторська заборгованість, залишки товарів на складах) становили на початок активних бомбардувань України близько 250 млн гривень. Тобто ми готувалися до насиченого робочого сезону, працювали з партнерами, надавали послуги, завчасно сформували великі резерви на складах… Яка війна?
На сьогодні приблизно 75 млн гривень оборотних активів — у зоні бойових дій чи в безпосередній близькості до них, або на територіях, що вже під окупацією.
— Якими були Ваші перші дії у цій ситуації?
— Уже через кілька годин після повідомлень про вибухи ми обдзвонювали керівників усіх наших структурних підрозділів в Україні зі словами: «Ми всіх приймаємо у Калуші та Івано-Франківську». Запрошували їх із родинами, сім’ями, щоб надати захист і підтримку.
Зберегти людей — це стало дійсно головним завданням. Я не скажу, що ми на той момент реально були готові приймати і розміщувати, але точно були налаштовані зробити все, щоб наші працівники покинули найбільш небезпечні регіони, але при цьому не виїхали масово за кордон. Відкинувши бізнесові інтереси і втрати, три тижні увесь наш топ-менеджмент реально займався людьми, їх розселенням та адаптацією до нового місця. Загалом ми перемістили майже 250 людей. І цей процес зараз ще триває.
Ще один напрямок роботи — допомога українському бізнесу. З активним розгортанням боїв в окремих регіонах України ми отримали перші запити на релокацію (переміщення підприємства в інше місце. — Авт.): складів, виробничого обладнання, сировинної бази. Усім без винятку ми надавали інформацію, що приймемо їх безоплатно терміном 3-5 місяців. Зберегти продукцію чи обладнання у цій ситуації для багатьох означало збереження бізнесу.
— А як плануєте відновлювати свою роботу? Це важливо, адже людям треба якось заробляти, щоб жити, а економіці у цілому — залишатися на плаву…
— У нашому штаті — 400 працівників. Зарплату за лютий усі отримали у повному розмірі. У березні фінансових надходжень у компанії майже не було. Але ми виплачуємо людям матеріальні допомоги, у тому числі — і за рахунок особистих коштів. Це — кілька мільйонів гривень. Немало. Але основна мета зараз — зберегти колектив.
— У контексті збереження колективу: на захист України багато ваших працівників стали?
— Мобілізовано 15 людей. І знаю, що чимало записувались у підрозділи територіальної оборони. Як з’ясувалося, маємо свого льотчика і свого танкіста класного. Чекаємо їхнього повернення. З усіма тримаємо контакт. Усі належно укомплектовані. Кому була потрібна певна допомога — допомагали.
У Калуші на потреби військових ми передали вже три автомобілі, ще один — у Києві. Крім того, одразу запропонували підтримку від нашої компанії і громаді — в особі міського голови. Завжди готові до співпраці.
— Торік, презентуючи індустріальний парк, Ви розповідали про плани на залучення інвесторів у Калуш та створення до тисячі робочих місць. Війна ці плани перекреслила чи, можливо, навпаки?
— Розвиток індустріальної зони — це фінансово чутливе питання. Для подальшої реконструкції будівель та інженерних комунікацій потрібні кошти. Ми їх планували «діставати» з торгівлі, з власних обігових коштів. Потенційно можлива також якась підтримка від партнерів або залучення фінансування з банківських установ… В умовах війни все це стає значно складнішим. Але: зараз бачимо, що є реальний запит на цю індустріальну зону. Я би навіть сказав, що є ті потенційні резиденти, про яких ми навіть мріяти не могли. І це — не іноземні компанії, а українські! І Калуш вони розглядають не лише з точки зору безпеки, а й через призму логістики та наближеності до європейських ринків.
Тож, зараз спрямовуємо зусилля на відновлення діяльності, контактуємо з іноземними та внутрішніми партнерами, пробуємо трьома філіалами на заході України обслуговувати увесь рітейл. А отже, і залучення інвесторів, і створення нових робочих місць залишається у пріоритетах.
— Коли на рівні області говорять про релокацію ста підприємств із «гарячих» точок країни, йдеться і про Калуш? Хто до нас реально може переїхати?
— Величезна кількість виробничників і різноманітних торгових організацій зараз дійсно шукають безпечні території. Представники «Kalush Іndustrial HUB» за місяць познайомилися з власниками не менш як трьох десятків потужних компаній. Тому ми реально активно презентуємося зараз. І міська рада, до слова, у цьому питанні теж допомагає.
Але, насправді, дуже складно в умовах війни щось кудись зміщувати. Це, насамперед, ризики щодо життя людей, які все це мали би якось запакувати і транспортувати. Та і захід України не був готовий приймати велику кількість підприємств-«біженців»: не було резервних індустріальних зон, більш-менш готових приміщень. Більше того — неможливо просто так приїхати і розгорнутися, бо в кожного виробничника — свої параметри для діяльності, свої вимоги до облаштування майданчика. Без відповідного проєктування виробництва, ситуативно, "на коліні", на новому місці щось запускати? А безпека праці? А дозвільні документи? Люди це все роками налаштовують, перш ніж розгортають виробництво. Тому ніхто з розгону не приїде.
Першими перемістилися дрібні підприємці або ще, можливо, якісь склади. Інші — підрезервували приміщення і зараз ще планують переїзд. Для середнього бізнесу на це може знадобитися кілька місяців і навіть більше. У Калуші реальних резидентів ще немає. Але у короткостроковій перспективі вони можуть з’явитися.
— Є якісь конкретні інвестори, готові зайти у Калуш? За якими критеріями будете обирати, з ким підписати договір?
— По спеціалізації наразі не скажу. Але нам важливо знайти «правильних» резидентів. Тобто тих, хто вмотивований створювати робочі місця і давати людям конкурентну заробітну плату. Таку — яка мотивувала би людей не виїжджати за кордон, а працювати вдома. Це перший критерій. І з усіма потенційними партнерами ми про це відверто говоримо. Резидентами індустріального парку стануть лише виробники з конкурентною зарплатою.
Стратегічною ціллю вважаю кооперацію з виробничниками, бо це дасть змогу розвивати виробничо-індустріальну культуру у Калуші. Вона тут завжди була. І в контексті стратегії розвитку міста це теж закладено.
Не готові віддавати площі індустріального парку виключно під склади, а відтак — втрачати потенційні робочі місця. Калуш має потужний виробничий потенціал, якого не мають інші громади: вільні землі з промисловим статусом і людей, готових працювати на підприємствах.
Але, щоб народилася така потужна індустріальна зона, то треба для початку заінвестувати у виробничі площі. Бо запит іде якраз на нові сучасні майданчики (з сучасною інженерією, освітленням, нормальними комунікаціями тощо). І це треба у Калуші відновити і відбудувати. Бо нове виробництво, так би мовити, "в полі", потребує від погоджувальних до монтажних робіт, які можуть тривати 2-3 роки. А «Kalush Іndustrial HUB» у цьому контексті якраз має високий ступінь готовності — 85% орієнтовно. До кінця поточного року плануємо ще багато доробити. Зараз ведемо перемовини з підрядником і плануємо інвестицію у розмірі 200 млн гривень.
— Виходить, що такі тилові міста, як Калуш, зараз реально отримують потенціал на розвиток?
— Війна — це біда і трагедія всього нашого народу. До українців заїхали танками, нас обстрілюють ракетами. І нам не дали вибору, окрім як вбивати загарбників до останнього. Але як би це все не було трагічно, війна вивільняє колосальний потенціал для держави. Так, ми платимо дуже дорогу ціну, адже гинуть люди. Але після війни ми обов’язково отримаємо ресурс на розвиток. Це станеться після того, як буде внесена ясність із найближчими зовнішніми ворогами, внутрішніми колаборантами і корупціонерами, які все життя обкрадали нашу державу. Вони — теж вороги. І шансів на перемогу у жодного з них вже точно немає. А для держави зараз історично дуже важливий період, бо це момент набуття суб’єктності, момент визнання в усьому світі.
— Дякую за розмову.
Розмовляла Тетяна КІНДЮХ, журналістка
