Ідея благодійного ярмарку належить директорці Народного дому Світлані Багринівській. Фото: Ірина Андріїв Місцеві жительки приготували їжу, випічку, вироби декоративно-прикладного мистецтва, а колектив та учні ліцею — крашанки, великодні прикраси тощо. Загалом було 13 учасниць плюс вихованці навчального закладу. За дві години вдалося "вторгувати" 24025 гривень. Ці гроші будуть долучені для придбання автомобіля полку "Азов".
Однією з учасниць цього ярмарку стала Оксана Гладенька. До війни жінка на постійній основі займалася виготовленням святкових запрошень та сертифікатів. Також розповідає, що кілька років назад робила декор для весіль та свічки на Перше причастя. Свій досвід вирішила застосувати і у час війни.
"Ми з сестрою на сьогодні приготували 40 свічок у великодній кошик та 12 українських листівок. Весь матеріал закупили через інтернет. Це наш маленький вклад у таку вистраждану перемогу. Спочатку — були гроші, пізніше брали участь у всіх сільських ініціативах: сітки, батончики та їжа. Готували для військових: голубці, налисники, деруни, плов. У мене був досвід — надання житла переселенцям з Харкова, зараз вони виїхали за кордон. Також я сформувала маленький батальйон з шести осіб, що уже третій тиждень сушать: моркву, буряк, картоплю для "сухих" борщів, супів, які роблять дівчата в Коломиї.
Чому допомагаємо? Хочемо, щоб Україна перемогла і ми відмежувалися від москалів: ровом, муром, колючим дротом, мінним полем, щоб їх духу тут не було! А ще мрію, щоб від Заходу до Сходу лунала українська мова!".
Ярина Коник — власниця кондитерської. Попри свій юний вік уже два роки, як займається випічкою. Почувши про ярмарок, одразу вирішила поєднати корисне з приємним і зробити свій внесок у підтримку армії:
"Попередньо моя допомога полягала здебільшого у плетінні сіток. Завжди картаєш себе, що робиш недостатньо. Досвіду участі в ярмарках ще не мала, проте дуже хотілося в такий час бути активною. Сьогодні приготувала три види печива (разом 6 кг), 40 пряників, паски — все у жовто-синіх кольорах, адже це зараз неабияк актуально. З тістом та підготовкою продуктів та з фінансовою боку допомагала мама. Разом заготовки почали робили ще на початку тижня. Ми будемо раді, якщо наші вироби розійдуться і таким чином зароблені гроші підуть на те, що зараз необхідно нашим захисникам. Також вірю, що після перемоги моя мрія щодо своєї кав'ярні збудеться, і першими, кого я пригощу солоденьким, будуть наші герої та волонтери".
Наталія Стасюк-Локатир уже два роки є учасницею калуської благодійної організації "Крила підтримки". У мирний час вона займалася сім'ями з дітьми, зараз — військовими та переселенцями.
"Щоб не панікувати, адже син на початку війни був у Харкові на навчанні, я почала діяти — згуртовувала село для допомоги армії. Довго просити нікого не треба було. Кожен зносив, що міг, передавав гроші (зокрема із-за кордону) та питав, що робити. Допомога нашого села воїнам розпочалася із плетіння сіток. У нас їх вийшло до 40 штук, які ми передали калуському "Нацкорпусу", що підтримує полк "Азов". Самі сітки приносили односельчани, навіть одного разу просто побачили їх залишеними під дверима Народного дому. Потім ґаздині згуртувалися кожен біля своєї кухні — таким чином разом передали десь три тонни різноманітної їжі для бійців: 10 гірсько-штурмової бригади (де служить наш односелець), 109-ої, на Харків та Маріуполь. У інтернеті "позичили" рецепт енергетичних батончиків, які виготовляємо на базі ліцею. Набиваємо сигарети, староста села та й окремі тужиляни готують тушкованки, паштети та інші вироби зі свинини. В'язали солдатам шкарпетки, купляли білизну, засоби гігієни, ліки. Також цієї п'ятниці збирали чергову передачу на фронт — два буси: для нашого місцевого захисника та для полку "Азов". Серед їжі, одягу та засобів гігієни передали захисникам домашні паски, щоб підняти їхній дух та принести частинку свята".
Щодо благодійного ярмарку у селі, то ідея належить директорці Народного дому Світлані Багринівській. Разом організували місцевих майстринь та представників ліцею.
"Мені особисто важко спостерігати за людьми, що не мають елементарного. Хочеться все їм віддати, бо для нас та цукерка чи буханець хліба не так багато, а для них може бути важливо. Вважаю своє волонтерство громадянським обов'язком, адже кожен повинен захищати країну, як може — у мене такий спосіб", — запевняє волонтерка.
