Максим з пораненнями пробіг більше кілометра. Вже більше двох місяців українська армія героїчної протистоїть російським окупантам. Її могутністю нині захоплюється весь світ. Але погодьтеся — такою вона є не лише завдяки зброї, але насамперед солдатам. Сильні, мужні, хоробрі, незламні — українських бійців часто порівнюють навіть із персонажами фантастичних кінофільмів. Бо те, що вони роблять — це справді фантастика, інформують "Версії".
До гуманітарного центру в місті Косів — волонтери привезли чергову партію допомоги. Разом з усіма розвантажує ящики і ось цей чоловік у військовій формі. Помітно, що кожен крок воїну дається не легко. І це не дивно. Адже не минуло і тижня, як його виписали із військового госпіталя, де він лікувався більше місяця після важкого поранення.
«В мені зараз вісім різних отворів. В мене посічений повністю тулуб. Поранення реально такі собі. Це одна куля увійшла, це от ще дві увійшло. І з цього боку одна увійшла у легеню», — розповідає Максим, військовослужбовець ЗСУ.
Поранення, каже, отримав ще 8 березня на Луганщині, обороняючи Попасну. Того дня із товаришами їхав на блокпост, аби забрати поранених. Але по дорозі натрапили на два ворожі танки.
«Якось в той момент, нічим не думаючи, я просто туди рванув за ними. В момент коли ми під’їхали до точки евакуації і вийшли з машини – по нас почав стріляти танки. Дальше пам’ятаю, що вибух. Моїй машині хана. Я впав і вже почув, що поранений», — продовжив Максим, військовослужбовець ЗСУ.
З вісьмома дірками в тілі Максим пробіг більше кілометра.
«Я звичайний кусок цtkjфану заклав і затиснув. Саме тому в мене легеня залишилася ціла», — пригадує Максим, військовослужбовець ЗСУ.
Розповідь воїна ніби із якогось фантастичного фільму. Максим і сам зізнається, все що тоді відбувалося з ним — здавалося нереальним.
«Я розкажу, що відбулось, але то трохи фантастично звучить. Я пам’ятаю: я біжу, вибух, хата зірвалася, я впав. Контузило. Піднявся. Побіг далі. Знову вибух. Знов контузило. Знов встав, побіг далі. Тільки забіг за поворот — їде машина із сусіднього батальйону. Я вибігаю серед дороги кричу їм: «Стоп»! Вони мене чуть не збивають. Не знаю на якому це було адреналіні», — згадує Максим, військовослужбовець ЗСУ.
Прийшов до тями Максим вже у госпіталі. Жоден із восьми осколків, не зачепив життєво важливих органів. Але неймовірно навіть не це. Виявляється — це поранення в Максима далеко не перше.
«На жаль чи на щастя — це вже моє п’яте поранення. Ювілейне. Як я живий залишився? За нас хтось дуже сильно молиться. Це єдине адекватне розуміння. Бог мені каже, що не мій час. Що я ще можу повоювати», — зізнається військовослужбовець ЗСУ.
А воює Максим вже вісім років. Вперше зброю до рук взяв в 2014-му, коли йому було лише дев’ятнадцять. Пішов на фронт добровольцем без жодного бойового досвіду. І від простого солдата дослужився до капітана. Три роки тому його комісували зі збройних сил через отриману інвалідність.
«Дали мені інвалідність 3 групи. Тому що в мене був компресійний перелом хребта. Я йшов в групі останнім і мені куля попала прямо в хребет. Внаслідок цього два хребця в мене зламалось. На мені все заживає, як на собаці», — Максим, військовослужбовець ЗСУ.
Та чоловік знайшов, як знову повернутися в армію… Влаштувався у військовий комісаріат на роботу, звідки через кілька місяців перевівся у бойову бригаду. Хоча в нього сім’я: дворічна донечка і дружина, яка теж військова.
«Я повинен свій досвід передавати іншим людям. І я хоча поранений, я можу там, на війні, зробити набагато більше, ніж хлопці, які йдуть без бойового досвіду», — додає прикарпатець.
Без діла Максим сидіти не звик. Разом із друзями розвозить гуманітарну допомогу. Сьогодні — в рідному Косові. Друзі кажуть, не всі відразу Максима впізнали. Після поранення той схуд на тридцять кілограм.
«Таких чоловіків є одиниці, але саме від них залежить наше майбутнє. І одні кажуть: все наша ситуація гірша і гірша. Але, слухаючи таких як він, які будуть рватися до перемоги, які вірять в перемогу, в мене, як волонтера, виростають позаду ще одні крила», — розповідає Юлія, подруга бійця.
Довго бути вдома Максим не планує. Каже — максимум два тижні і знову на передову.
«Війна завершиться для мене тільки тоді, коли ми вступимо на адміністративний кордон України»,— підсумовує Максим, військовослужбовець ЗСУ.
