Подружжя пообіцяло один одному взяти шлюб у церкві і народити малюка Про це Оксана розповіла у проєкті "Розмова" відомому франківцю та телеведучому Сергію Лиховиді, пише "Галка".
За її словами, за останні два роки Маріуполь розцвів, там вирувало життя, розвивалась інфраструктура. Було приємно дітям і дорослим, ніхто не очікував подій 24 лютого.
«Ніхто не думав, що буде війна, така складна, кровопролитна, що Маріуполь струть з лиця землі. Навіть в той час, коли німці були — не було таких руйнувань. Маріуполь до 24 лютого – дуже гарне місто, з дуже розвинутою інфраструктурою, робилися дороги, парки. Робилося все для людей та дітей», — каже Оксана.
Вона також розповідає, що війна зняла з людей маски та пояснює чому не хоче повертатись до Маріуполя.
«З 2014 року настрої дуже змінилися, було багато людей хто за росію. Я не хочу повертатися до Маріуполя, я ніколи туди не повернуся. Багато людей казали: я хочу жити тут . Але мали проросійські настрої. Я питала їх: «Та продайте ту хату і поїдьте в росію жити, чому ви так не робите?» Через це я не хочу повертатись».
Оксана також розповіла, що українською мовою розмовляє лише місяць, відколи переїхала на Прикарпаття, але до того багато подорожувала Україною і ніколи не відчувала дискримінації через мову.
«Мене ніхто ніколи не дискримінував через мову, місяць до війни я з донькою відпочивала у Карпатах, говорили там і українською, і російською, проблем не виникало. Я люблю подорожувати нашою країною, вона дуже красива, в жодному місті не виникало проблем».
Жінка з дітьми пробула в Маріуполі місяць після початку вторгенння росії. Каже це було жахливо, кожен день був жахливим.
«Орки заходили в село за селом, місто за містом. Не було ніякого супротиву. 5 березня потрапила касетна бомба в наш дім, він почав горіти. В 2 ночі ми з дітьми пішли у підвал, там ми були десь 5 днів, потім чоловік перевіз нас у інший підвал. Адже там було небезпечно через колаборантів. Останній тиждень ми були у районі біля порту, там було достатньо спокійно, наскільки це може бути у місті, яке з трьох боків під обстрілами. З одного боку стріляють градами, касетами, літає літак, скидає бомби і кораблі ще. Це як бачити кіно-бойовик власними очима. Щодня це було все потужніше. Ми почали шукати, як виїхати з міста. Це не був зелений коридор, це було на свій страх і ризик. Дуже багато людей не поверталося, були поранені, потрапили в полон. Весь шлях з Маруполя – це руїни, люди потрапляють під міни, їхні машини згорають, вони потрапляють під бої. Залишатись було небезпечно – їхати теж було небезпечно. Ми прийняли рішення виїхати через дітей».
На шляху евакуації жінка проїхала 28 російських блокпостів та була змушена спалити свій паспорт.
«Коли ми їхали, ми не знали, що там нас чекає, чи є у орків якісь бази. Я дружина офіцера. Було дуже страшно».
Жінка приїхала до Франківська, бо має тут друзів, каже дуже вдячна їм. І люди тут дуже добрі та співчутливі, багато допомагають.
«Великий уклін цьому місту та людям».
Востаннє Оксана бачила чоловіка в той ранок, коли з дітьми виїжджала з Маріуполя. На прощання він дав їй каністру бензини, це у Маріуполі — розкіш. Вони пообіцяли один одному взяти шлюб у церкві і народити малюка. Щодня жінка молиться, щоб побачити ще раз коханого і не хоче жити без нього.
«Ми вибачились один перед одним за всі негаразди, які були в нас у шлюбі. Пообіцяли один одному, що після того, як чоловік повернеться з Маріуполя, ми візьмемо шлюб у церкві, бо хочемо прожити все життя разом. Я не хочу думати про те, що я не побачу свого чоловіка, я вірю в наше керівництво, я вірю, що знайдеться якесь рішення, щодня я молюся, аби Господь подарував нам можливість зустрітися. Мій чоловік зараз в Азовсталі, інколи він виходить на зв’язок, це дуже рідко, адже небезпечно, телефонувати там нереально, він пише тільки про те, що вони ще живі і що кожен день там – це боротьба за життя. Ситуація дуже важка, як у пеклі. Багато хлопців мають поранення, ті хто мають не дуже важкі поранення стоять на обороні цієї фортеці. Він ніколи не напише всього, що відбувається, але я відчуваю, як йому важко. Він справжній чоловік зі сталі, справжній воїн, справжній командир. Я знаю точно, що вони ніколи не здадуться в полон, ці хлопці останню гранату залишать для себе. Вони дуже мужні воїни, вони справжні лицарі своєї країни».
Оксана каже, що кожен українець може допомогти Маріуполю.
«Ми з дружинами воїнів сподіваємось, що кожен українець молиться за наших військових. Кожен може підписати петицію «Save Mariupol».
Більше дивіться у відео:
