Спуск у ствол однієї з калуських шахт. Фото: Василь Карпюк Про подорож калуськими шахтами під землю йдеться у блозі Golem на rdzs.org.
Вентиляційна шахта розташована на території автосервісу. Все під замком і надійно закидано підкрильниками. Саме тут науковці зовсім недавно спускали зонд в трубу і він виявився сухим.
У шахті — все в іржі. Верхніх щаблів драбини немає. Але нижче драбину все ж таки видно. Якщо і спускатися — то тільки зі страховкою, щоб не зірватися.
Далі — нова шахта, яка не була об’єднана з рештою. Ззовні стан просто чудовий. Можна вилізти наверх і все пофоткати. Але, за словами науковця Юрія Садового, всередині — суцільна вода.
П’ятеро відчайдухів упродовж тижня готувалися до спуску у одну з калуських шахт
— Сонячний морозяний ранок. Відігріваємо замок, відкриваємо ворота, робимо блок і всі необхідні приготування. Метр за метром бокс з камерою опускається в чорну безодню стволу шахти. У світлі 100Вт прожектора ледве проглядається дно. Через 170 метрів камера показує що металеві тюбінги перейшли у бетонні. Видно пляшки на дні і не видно води. Завалу чи корка нема, т ж вирішуємо лізти, — розповів Golem.
Тут усе — мокре, гниле і слизьке. Проте повітря — душне, застояне та наповнене запахом гнилої деревини. Увесь тунель всіяний старими автозапчастинами.
— По барометру звіряю глибину. І справді 174 метри. По розчищених драбинах за півгодини вилітаю на поверхню. Підйом виявився значно легшим, ніж спуск, всього 30 хв. Уявіть собі, що з глибини стволу шахти не тільки радіозв’язок не тягнув, а навіть не було чути гуркоту дощок, які я скидав, і не видно світла мого ліхтарика, — поділився враженнями Golem.
Більше про спуск у шахту — у публікації "Шахти Калуша".
