Віктор Паньків уникнув смерті під Слов'янськом 2014 року. Врятуватися 2022 року не вдалося. Вічна пам'ять Героєві! Віктор мав ряд нагород за віддану службу. На війні був з перших днів зі своїм спецпідрозділом. Йому було тільки 36. Загинув на передовій 22 травня.
Сьогодні, 25 травня, о 19:00 відбудеться панахида за Захисником України у Будинку смутку в Івано-Франківську на вул. Ребета, 3.
Похорон запланований на 26 травня о 13:00.
"Колектив поліції Прикарпаття висловлює щирі співчуття родині з приводу смерті колеги, який загинув під час виконання службових обов’язків. Немає слів, щоб передати наш біль. І немає ліків, щоб загоїти цю рану…Ми завжди пам’ятатимемо Твій подвиг.Нехай добрий, світлий спомин про Віктора назавжди залишається у серцях рідних, колег- побратимів та усіх, хто його знав, любив та шанував. Вічна шана і слава Тобі, Воїне! Світла пам'ять….", — йдеться у співчутті.
Раніше спецпризначенець з Калуша розповідав, як міг загинути під Слов’янськом.
Був кандидатом у майстри спорту — займався пауерліфтингом. У червні 2014 року потрапив під мінометний обстріл і був поранений осколками. Віктор отримав ряд нагород за віддану службу.
У АТО пішов самостійно, а не через наказ. Міг відмовитися, але не розумів, як би це зробив, якщо побратими їхали, якщо підтримка була такою необхідною. Тому 21 квітня 2014 року, на Великдень, вирушив на Схід. Прибувши на базу дислокації, бійців розділили на три групи спільно з десантниками 25-тої бригади. Перша група відряджалася на зачистку Краматорську, пізніше їх перебазували на четвертий блокпост. Друга і третя групи відряджалися одним транспортом, але на різні блокпости: одні їхали на п’ятий блокпост у м. Слов’янськ, інші — на гору Карачун. У вертольоті поділилися на дві групи і перша мала висаджуватися на гору Карачун, де і був Віктор. Але так сталося, що вертоліт спочатку полетів на п’ятий блокпост і ті бійці, які були ближче до виходу, вийшли:
"За таких дій пілота, ми помінялися з групами місцями".
На той час маршрути і точки приземлення змінювалися через ворога, який був поруч. На жаль, за місяць, сумна звістка: 29 травня під Слов’янськом терористи збили вертоліт Мі-8, у якому загинули 12 військових разом з генералом Кульчицьким. У тому числі загинули і шестеро колег Віктора. Вцілів тільки пілот. Віктор на власні очі бачив збитий вертоліт, але допомогти було неможливо. Віктора врятував маневр пілота ще тоді, у квітні.
Щодо емоцій, Віктор розповідав, що бійцю краще не залишатися наодинці. Бо тоді виникає багато думок. У той момент вирішуєш усі питання і лише одне в голові – живим не вернешся. Проте бойовий дух не залишав нікого:
"Я від жодного бійця не чув, що це кінець і треба їхати додому. Ми взяли Слов’янськ в облогу, а нас ворог узяв в облогу. Шляхів відступу не було. Нас реально рятувала артилерія на горі Карачун. Це був круг в крузі".
6 червня Віктора евакуювали через поранення, яке отримав внаслідок мінометної атаки. Через ворожий напад загинув сьомий спецпризначинець, а Віктор травмувався:
"Снаряд впав від мене на відстані 40-50 метрів. Я відчув сильний удар в голову з лівої сторони. Це було десь так: сяйво, удар, гаряче повітря і чорний дим. Від удару мене відкинуло. Обличчя залило кров’ю, бо осколок пройшов з лівої сторони голови. На щастя, не проникаючий. Мені розірвало шкіру і пошкодило череп. Вислів, що перед смертю все життя проходить — правда. За декілька секунд я побачив життя в хаотичному порядку: від шкільних років і до армії".
