У XV ст. Калуш він стає значним поселенням, яке володіло солідними соляними промислами Мова йшла про "суд у найближчий вівторок після Трійці з участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша". Той самий Драгуш пообіцяв дотримати обіцянки та заплатити, якщо б прокурор повів справу та виніс рішення назавжди щодо вищеназваних та на користь когось з вищеназваних.
Звідси починається літопис Калуша за вірогідними джерелами спочатку як села, що потім, у XVI столітті, перетворилося на містечко і отримало статус магдебурзького права, інформує музейно-виставковий центр Калуської міської ради.
Від цього часу, а саме від 1437 року, на сторінках гродських і земських судових книг назва цього населеного пункту з'являється частіше. Уже 1438 року в записах йдеться про Мартина — управителя із Калуша. Можливо, це український шляхтич, який від імені галицького старости заправляв королівським Калушем.
Під 1447 роком в актах Калуш згадується разом із солеварнею, тобто вперше в письмових джерелах згадується місцева солеварня (Саіизга сит Згира — Калуш із жупою).
Документ був записаний в актову книгу на Св. Івана 24 червня 1447 року. Він цікавий ще й тим, що тут згадуються вперше навколишні села Незавизів, Зараби, Братківці, Угринів, Довге. Все це зафіксовано в Галичі у гродському суді в присутності багатих панів: Теодора з Бучача, Каменецького Івана з Княгинина, Михайла Мужили з Бучача — Снятинського і Коломийського старости (капітана), Петра з Голів, Івана з Комарова та інших.
Калуш згадується в галицьких актах і під 21 червня:
"21 червня 1447 року акта складені в Галичі в день Св. апостолів Пилипа і Якова". Іде мова про "Ігната із Кутиш, суддю, Стріборія з Васючина — підсуддю територіального поділу Галицького. Стверджуємо, яким способом пан Микола Порава з Любліна галицької дільниці отримав спадок після знатного роду пані Анни, доньки Петра Влодковича з Харбіновича — двісті по 60 грош із батьківських дібр і 60 грош з материнських маєтків. У користанні його появилися також фільварки, які підпали під громадські закони Галича, Коростович, Бовшева, Хоросткова, Дубівців, Залукви і Ямниці".
Під 1475 роком у галицьких тройських книгах серед різних сіл згадуються оселі Рожнів, Довге, Ісаків, Боднарів, Лютатичі, Тужилів і Підгірки біля Калуша.
Отже, перша письмова згадка про Калуш на сторінках старовинних актів з'являється у 1437 році.
Не менш актуальним і цікавим є питання про походження назви Калуш. Звичайно, це не легко з'ясувати, бо немає точного пояснення в письмових актах. На сьогодні існує декілька гіпотез, які тут наводимо.
Один із перших дослідників, галицький історик Антін Петрушевич, у своїй джерелознавчій праці виводив назву Калуша від слова "колесо". "Назва міста Калуша,— писав він ще в 1887 році,— пройшла від слова Калуш (тобто колеса Кепгасі — звідси походить слово каратники), яким витягається із соляних криниць солянку, суровицю. В старинних польських записах читається:
"На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка — потік, над яким лежить місто".
Гіпотеза Антіна Петрушевича надто довільна і не переконлива. Ця, так би мовити, колесова гіпотеза не може бути прийнята хоча би тому, що кератники як ремісники при солеварних банях забезпечували солеварню соровицею, яку тягли з солеварних криниць, використовуючи для цього коней.
Другий відомий знавець історії, Мирон Кордуба, у своїй відомій праці "Що кажуть нам назви осель?" виводить назву "Калуш" від слова "каль", що означає, на його думку, чорний. Це він мотивував такими словами:
"Найстарший гурт з поміж цих осель творять оселі із прикметниковим закінченням на "ь", про що свідчить вже сама старинність цієї граматичної форми, тепер уже невживаної, бо її місце засіла присвійна форма на "ів". Сюди належить... Калуш — (із каль — чорний)" .
Така етимологія теж нас не переконує, кажуть науковці.
Пізніші дослідники топонімів, у тому числі назв населених пунктів, також висловлюють свої міркування щодо походження назви Калуш.
Так, М. Т. Янко вважає, що назва міста Калуш походить від татарcького слова "каляш", що означає "табір" . Юрій Кругляк погоджується із своїм попередником і також стверджує, що назва міста Калуш "походить від татарського слова Калин, що в перекладі означає "табір", "стоянка" . А далі нагадує, що дехто виводить назву Калуш з давнього "кал" у значенні "чорний", тобто має на увазі проф. М. Кордубу.
Усі наведені гіпотези дослідників малопереконливі і надто суперечливі. Більш прийнятною є думка, що назва Калуш походить від гідрографічних ознак свого місцерозташування.
Назва міста Калуша наближена до подібних назв населених пунктів, які є на Поділлі під назвою Каліш. Дослідники пояснюють, що назва "Каліш" означає мешканців Каліша (або, як зафіксовано в Галицько-Волинському літописі, "Каліюш"), тобто населення болотистих низовин. Така назва трапляється не лише на Поділлі — відомо біля десятка подібних осель на території Польщі.
Прихильники цієї гіпотези аргументують свої міркування тим, що назва Каліш свідчить про слов'янське походження. Вона, на їхню думку, могла піти від того, що східнослов'янські городища, гради лежали на узбережжях болотистих місцевостей, які забезпечували від нападів ворогів. Про це твердили в XV—XVI ст. такі відомі польські хроністи, як Ян Длугош, Мартин Кромер, Мартин Бєльський, Стрийковський. Подібно деякі прикарпатські населені пункти (Заболотів, Заболоття, на якому локалізувалося в 60-х роках XVII ст. місто Станіславів) отримали свої назви від болотистих територій — у буквальному розумінні "поселення серед калюж".
Коли тут осіла людина — невідомо. Дещо ми довідуємося з археологічних пам'яток міста.
Взагалі, Калуський район не можна назвати найсприятливішим для поселення, принаймні для давніх людей. Поселень тут було дуже мало, датуються вони досить пізнім періодом, а це означає, обживалась територія дуже пізно. Калуський район залишався територією незайманого лісу і в добу палеоліту, і в періоди мезоліту, неоліту і енеоліту (трипільської культури). Найдавніші поселення тут виникли близько 100 тис. років тому, у добу середнього палеоліту на наддністрянських землях, в селах: Лука, Цвітова і Мошківці. Також археологи виявили на берегах Дністра стоянки людей часів пізнього палеоліту. В селах Ріпянка і Кадобна розкопано кремяні знаряддя праці доби міді і бронзи, а у селах Мислові і Сівці-Калуській стародавні могильники. Кістки мамонта знайшли у с. Сівка-Войнилівська. В часи бронзи (ІІ - І тисячоліття до н.е.) поселення виявлено на горі Височанка. Грунтові могильники цього ж періоду знаходимо і в Негівцях (західна околиця села), в Томашівцях (урочище Дубина, 1 км на південних захід від села). З періоду комарівської культури (XV - XIII ст. до н.е.) зберігся грунтовий могильник у Підгірках.
Топоніміка Калущини одна з найскладніших. Тут усе від "природи", а тому без знання географії краю не обійтися.
У ХV-ХІІ ст. до н. е. на території Калущини господарювали землеробські племена комарівської культури. Поховання з бронзовим мечем і крем'яними сокирами були виявлені у Підгірках і Томашівцях.
В добу заліза (VІІ-ІІІ ст. до н.е.) тут проживали скіфські та фракійські племена, а у І ст. до н.е. сармати. Також Калуський край освоювали землеробські слов'янські племена черняхівської культури у III-V ст. н.е. У селі Дубовиці знайшли римські монетні, у Голині — гончарний посуд і печі, а у Верхній, Новиці і Войнилові, за свідченнями археологів, є городища часів Київської Русі.
Із попередніх століть Калуш не зберіг ані замку, ані оборонних мурів з брамами та вежами, ані архітектурних ансамблів минулих часів. Але достеменно відомо, що вже у XV ст. він стає значним поселенням, яке володіло солідними соляними промислами. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 році соляні промисли були передані польським королем шляхтичеві Сем’яковському за вірну службу короні.
До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства. У 1549 році польський король Сигізмунд Август уповноважує Белзького воєводу, коронного гетьмана і Галицького старосту Миколу Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає "вільним містом" на Магдебурзькому праві із власним гербом, який трьома топками солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. У місті був створений міський магістрат (міська рада). Його очолював бургомістр, якого обирали громадяни. З того часу Калуш перетворився на адміністративний центр, до якого належала низка сіл. За розпорядженням короля, на його узгір’ї було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш, як і інші міста Галичини, перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.
