Професорові допомагають боротися зі страхом українські пісні Родом із села Буда на Чернігівщині. Закінчив географічний факультет Київського університету Шевченка. Майже 30 років викладав у Ніжинському державному університеті. Керував тамтешньою райдержадміністрацією. 2015-го у штурмовій роті Карпатська Січ 93-ї окремої механізованої бригади захищав Піски, Водяне та Донецький аеропорт. Згодом переїхав до Івано-Франківська. Очолював міський департамент освіти. Професор кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Університет Короля Данила, інформують "Вікна" з посиланням на проєкт "Герої свободи".
На цій війні Ігор Смаль — від початку повномасштабного вторгнення, з 25 лютого.
"Передчуття були недобрі. Ми чули про накопичення військ біля кордонів України, маневри. Але до останнього не вірилося, що у XXI столітті це можливо. 24 лютого кілька ракет впали на франківський аеропорт. Ми з дружиною живемо недалеко, бачили клуби чорного диму, що піднімалися з того району.
Напередодні я попередив керівництво університету: якщо почнуться бойові дії, я йду на війну. Не було роздумів, речі стояли спаковані. Побратими з Закарпаття підібрали мене, і ми поїхали на Київ. Те, що я бачив на сході країни, прийшло до столиці та інших міст. Моя мотивація, як і в 2015 році, одна — залишити дітям та онукам країну, в якій легко дихається і гарно живеться”.
Смаль став начальником штабу роти "Карпатської Січі". Обороняли Ірпінь.
“Це була пасивна оборона, не вели безпосереднього бою, забезпечували функціонування свого підрозділу та інших — десантників, нацгвардійців, добробатів, тероборони. Вели розвідку, спостереження. Перебували під постійними обстрілами”.
Згорів будинок, де розташувався штаб роти. Були поранені.
“Господарі виїхали. Але залишили котів і собаку. Міни, артилерійські обстріли і пожежа знищили дім. У вогні загинув пес. Таке враження, що рашисти поставили собі за мету знести все, збудоване нами — будинки, інфраструктуру. Під час масованих обстрілів кілька цивільних загинуло, були важкі поранені. Наш медик побіг допомогти місцевим й отримав поранення обох ніг. Йде на поправку, йому потрібна тривала реабілітація, але все буде добре.
Росіяни — це виродки, які не мають права на існування на цій землі. Вони нехтують будь-якими гуманітарними уявленнями про ведення війни, про військову честь. Це злить. Та врешті роздратування переростає у розуміння, що свою землю, людей треба захищати до останнього”.
Після оборони Ірпеня вступив у ЗСУ. Заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.
“Коли вирішив іти у ЗСУ, дружина Маріанна сказала, що йде зі мною. Ніякі вмовляння на неї не вплинули. В Ірпені допомагала з канцелярією, на кухні у “Карпатській Січі”. Зараз працює у штабі. Вона солдат, діловод, виконує роботу, яка стосується організації та функціонування підрозділу”.
Бійці підбадьорюються піснями та жартами. Намагаються у страшному бачити світле.
“Після артобстрілу залишився живим і впав носом у пісок чи окоп — це смішно. А сміх рятує. Слухаю українські народні пісні — невмируща класика, без якої нікуди. І Юрка Юркеша, який придумав пісню на мотив іншої відомої пісні про “русский корабль”.
Зараз Ігор Смаль захищає країну на Сумщині, біля кордону з рф.
“Одна тутешня історія вибила мене з колії. Жінка років 50 живе у відносно мирному районі. До неї приїхав рідний брат з Донецької області, виїхав під час бойових дій. Розказує їй про ті жахіття. А вона йому: “Ти вигадуєш, такого не може бути. Так намагаєшся пояснити, чому приїхав сюди”. Для мене це найбільше розчарування: що частина людей не сприймають реальності. Невже треба, щоб сюди прийшла Буча з Ірпенем, щоб до цих твердолобих совків нарешті дійшло, з ким маєш справу?”.
Є страх, що Україна вкотре втратить свій шанс. Що повернуться всі ті наративи про дружбу з росією, які зараз приглушені війною.
“Та якщо цей страх відкинути, то є переконання, що наша держава буде країною можливостей, відбудується на новій основі. Ми ввійдемо не з якихось задніх дверей у сім’ю європейських народів, а як переможці”.
