Загалом Голинська СТО за три місяці війни відремонтувала і відправила на передову 29 машин "З перших днів агресії росії, ми з моїми трьома кумами: Миколою, Василем та Петром пішли на військкомат. Далі на вісім днів припинили звичну роботу, бо чергували на блокпостах. Коли побачили, що можемо більше користі принести у гаражі — знову перемістились туди. Досі робили всі марки машин. Доводилось ремонтувати навіть сільськогосподарську техніку. Мали вже і постійних клієнтів, не тільки з сіл, що довкола, але й усієї Калущини: Перегінська, Рожнятова, Долини, Калуша, Верхньої, Копанок, Новиці, Добровлян, Войнилова тощо. Навіть клієнти інших станцій — приїжджають до нас", — розповідає Віктор Івахнюк.
Каже, що потреба машин на фронт за ці три місяці була великою. Хтось — віддавав свої: до прикладу, сусід "пожертвував" дві автівки. Ще були односельчани, які привозили особисті автомобілі. Хтось — приганяв із-за кордону.
"Хлопці дзвонили і питали, чи можемо робити ремонт безкоштовно, ми — робили. Були шроти чи автомагазини, які знаючи, що це на ЗСУ, давали потрібні запчастини за меншою вартістю або взагалі безкоштовно", — зазначає керівник СТО.
Будь-який автомобіль, що потрапляв до рук механіків, обов'язково потребував перевірки ходової та розхідних матеріалів. Також для себе винесли урок: не потрібно поспішати. Якщо ж машина не готова через часові обмеження, краще її не віддавати хлопцям. У запитах на фронт не відмовляли. Були потреби як для місцевої тероборони, так і безпосередньо на передову. Були випадки, коли машини потрапляли під обстріл. На щастя, хлопці врятувалися. Також двічі автомобілі забирали з "гарячих точок" до гаражу на ремонт.
За словами власника СТО, ті машини, які "реанімували", перед цим довго стояли і тому завжди щось "вилазило". Одного разу хлопцям на передову віддали старого 208-го "Мерседеса", адже терміново потрібно було транспорт, а за той час шукали для них машину.
"Поїхали по округу глянути, у кого що можна купити. Знайшли "Спринтер" за ціною металолому. Ніби на ходу, але ні кузова, нічого. Ми розуміли, роботи буде багато, але вирішили спробувати "скласти конструктор", адже латати не було що. Розбирали, мили, бо він довго стояв під деревом і його "шубу" не так просто було відбити. Паралельно дзвонили, шукали кузов, який привезла зі Львова з інкубатора. Так, як це був англієць, то ще й переробляли на ліву сторону руль", — пригадує Віктор.
Цей самостійно складений механізм обійшовся приблизно у 2500 доларів. І це — без вартості самої роботи, яку хлопці пожертвували для наших воїнів. Загалом Голинська СТО за три місяці війни відремонтувала і відправила на передову 29 машин. В основному — на Київ, Донецьк, Запоріжжя, Херсон.
Віктор розповідає, коли свій "конструктор" везли на передову, то мали змогу побачити війну зсередини. Вважає обов'язком будь-якої станції мінімум одну машину на день робити для ЗСУ безкоштовно.
Василь Шмігіль від початку війни посилено працює у кумовому гаражі, хоч і за освітою — бухгалтер. Трапляються моменти, що за машинами проводить по 16 годин. Чоловік розповідає, що два тижні тому їхали з Віктором на передову, то ледь уціліли.
"П'ятдесят дві години провели в дорозі. А уже на самій передовій ППО неподалік збило ракету. Вона приземлилася кілометр від нас. Звичайно, що серце було в п'ятках. А скільки такого пережили наші герої?" — зізнається Василь.
А ще одного разу голиняни стали свідками приємної, але досить несподіваної історії. Зокрема, побачили, як зупинився чоловік і передав солдатам тушкованку, паштети, смалець та ковбасу.
"Я розумію, що з такими людьми ми переможемо, хоча є багато і таких, які сидять на дивані або у своїх кабінетах і думають, що у нас немає війни. Я чітко розумію, завдяки кому на заході відносно спокійно. Морально хочеться до хлопців, але без практики я нічого не вартий. Тому продовжую "воювати" в гаражі. Ми мусимо спільно знищити цей рід. Вигнати ту нечисть з наших степів, полів, адже там також гарна природа і треба, щоб всюди був спокій", — зазначає Василь Шмігіль.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка