Бувало, що одночасно у волонтерському центрі проживало 45 людей Християнка Ольга Тимків розповіла "Вікнам", що вже третій місяць готує їжу для вимушених переселенців. Каже, що допомогти куховарити їй зголосилися декілька волонтерок, які чергують на кухні щодня. Готують все: вареники, деруни, картоплю, гречку, підливу з грибами, м'ясо, супи, салати.
Пригадує: коли розпочалася війна, до неї зателефонували дві жінки з Кропивницького з проханням тимчасового прихистку. Тоді одразу відгукнулася, прихистила і нагодувала людей, у домівки яких увірвалася війна. Далі дзвінки почали частішати. Урешті, дійшло до того, що телефон не замовкав і багатьом прийшлося відмовляти, адже всім допомогти було неможливо.
"Заброньовували місця, люди стояли в нас в черзі на притулок", — зізнається Ольга Тимків.
Стіни, де проводилися з дітьми уроки недільної школи, перетворилася на притулок. Власними силами віряни церкви облаштували душ та комфорт для переселенців. Згодом допомагати зголосилися волонтери, почала надходила гуманітарна допомога з-за кордону та з інших міст.
За словами координатора волонтерського центру при церкві "Надія" Івана Тимківа, найбвільше було переселенців із Донецька, Херсону, Ірпеня, Харкова, Бучі, Миколаївської та Київської областей.
"Люди приїжджали зі сльозами на очах, з під-обстрілів, з підвалів, де тижнями переховувалися з маленькими дітками. Людей трусило. Для них попити теплого чаю, з'їсти супу — це було неймовірне щастя і радість", — пригадує Іван Тимків.
Киянка Юлія з 12-річною дочкою та з мамою майже три місяці живуть у волонтерському центрі при церкві "Надія". До Калуша прибули 6 березня. Пригадує, як, вмістивши у сумку все своє життя, їхала евакуаційним поїздом до Львова. Завдяки волонтерам опинилися у Калуші, де зріднилися з багатьма незнайомцями. Думали, що їдуть на тиждень, навіть взяли декілька дитячих весняних речей.
"У Києві були обстріли. На лівому березі падали ракети, яке збивало ППО. Було гучно і страшно. Ми вирішили, що нам треба кудись їхати. Усі мої друзі повиїжджали з Києва, я остання їхала. Ми сіли в таксі, подолали всі блокпости, сіли на евакуаційний поїзд. Це було дуже страшно. Це паніка, тиснява: хто швидше забіжить — той сів. А в мене мама, дитина, кіт і валізи".
У Львові волонтери обігріли і сім'я поїхала до Калуша. Тут знайомі порекомендували церкву "Надія", яка стала нвою домівкою для киян. Юлія зазначила, що щодня допомагає на кухні, прибирає, адже хоче віддячити за таке добре ставлення. А незабаром сім'я збирається повертатися назад до рідного Києва.
Харків'янка Вікторія — студентка, майбутня пожежниця. З початку обстрілів переїхала до батька у будинок, адже у багатоповерхівці було дуже гучно і страшно. І все ж батько наполіг, щоб вона евакуювалася на західну Україну. Каже, що прийом у Калуші був гостинним і теплим, з багатьма переселенцями зріднилася. Проте все ж душа проситься додому, але поки що каже у Харкові лячно і небезпечно.
Нині у церкві християн віри Євангельської "Надія" перебувають 15 вимушених переселенців, які мріють про закінчення війни.
Ірина КМІТЬ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор