Понад 40 років Володимир Сірко натхненно працює у галузі монументально-декоративного, станкового малярства У студентські роки в Інституті прикладного мистецтва Володимир Сірко уперше взяв участь у виставці молодих художників, а з другого курсу вже опановував сакральне малярство, пише "Галичина".
До цього тоді доклався галицький священник Ярослав Лашків, котрий служив у церкві Покрови села Вістової на Калущині. Коли у Сірків удома він якось побачив його копію Мадонни Конестабіле роботи Рафаеля, то у своїй церкві показав оригінальний іконостас визначного майстра церковного малярства Корнила Устияновича. Згодом попросив виконати копію храмового образу.
Працювати тоді доводилося підпільно, бо за таку діяльність у радянські часи виключали з інституту.
Аби якось виживати, художник шукав себе у нових видах мистецтва і відроджував галицьку кераміку. Згодом заглибився у реставрацію, особливо коли у процесі підготовки до 1100-річчя Галича обійняв посаду у новоствореному Державному заповіднику «Давній Галич». Відповідне фінансування заходів з реконструкції давнього міста й околиць вимагало кваліфікованих кадрів, тож досвідчений художник отримав широке поле для творчої праці.
Одним із перших його тодішніх завдань стало оздоблення церкви в селі Мединя Галицького району. Ця робота засвідчила нестандартний підхід та оригінальне мислення художника. Як керівник групи він поринув у вивчення поствізантійської та західноєвропейської сакральної традиції, як це робили галицькі митці ще в епоху Відродження, брав до уваги визначні сакральні творіння, відомі нині як унікальні пам’ятки національної культури, й консультувався з митцями.
Успішні роботи в монументально-декоративному мистецтві привернули увагу художника-музеєзнавця, члена-кореспондента Академії мистецтв України, народного художника Анатолія Гайдамаки, який запросив до створення величного іконостаса в церкві Святої Трійці м. Радовіш (Македонії) 1999–2003 рр. Крім іконостаса, галицькі майстри виготовили декоративні вхідні двері, церковні меблі, настінні розписи та ін.
Далі було створення іконостаса у церкві Покрови в Запоріжжі (на Малій Хортиці). Володимир долучався до відродження Української церкви на Донеччині — виконав монументально-декоративні розписи у Покровському соборі с. Кузнецово-Михайлівка поблизу Маріуполя, який, за оцінкою фахівців, увійшов до десятки найкращих храмів тодішнього СНД.
Неймовірно цікавою і знаковою стала робота над інтер’єром єдиної у світі церкви-маяка Св. Миколи Мирлікійського в Малоріченську (АР Крим) . В цьому храмі група Володимира Сірка оформила вхідні двері, іконостас, престіл, тетрапод, горне місце та близько 700 кв. метрів монументально-декоративних розписів з яскраво вираженим національним колоритом. Цю грандіозну за обсягом роботу провадили три роки.
У Криму його група створила й інший іконостас — у не візантійському стилі з мотивами галицької різьби, а згодом і монументально-декоративні розписи у церкві Св. Володимира Великого с. Чистопілля, що поблизу Керчі.
У Києві Володимир Сірко також виконав чимало художніх робіт. Варто згадати його участь у проєкті зі створення Музею-меморіалу жертвам Голодомору 1932–1933 рр., розписи Феодосійського ставропігійського монастиря, відновлення іконостаса в каплиці Галаганів (нині Національний музей літератури України) з нагоди 150-ї річниці народження Івана Франка, участь в оформленні Свято-Преображенського собору, співпраця з Київським інститутом проблем сучасного мистецтва.
Нині у майстерні Володимира Сірка розгорнуто в натуральну величину картон — проєкт Царських врат, на яких виноградна лоза пробивається крізь ґрати, огортаючи їх листям і перекриваючи гронами, звільняє місце для медальйонів — символів безконечної правди Євангелія і перемоги життя над смертю. Цей проєкт він планує втілити в життя у соборі зруйнованого загарбниками Маріуполя.
