З початку повномасштабної війни у бібліотеці був цілий склад на потреби армії Про це повідомила Світлана Сокульська, завідувачка бібліотекою-філією №12 села Голиня Калуської міської централізованої бібліотечної системи:
— Уже вилучили 1200 примірників, але це навіть не половина. Коли ми тільки розпочали цей процес, то в читальному залі сиділа молода дівчина — студентка-другокурсниця з Києва (батько якої з Голиня). Я вголос кажу: "Як ми будемо без цих книжок? Можливо, є російська література, яка має важливе значення?" А ця читачка слухає і відповідає: "Якось москалі прожили без Шевченка і Франка, а ми не проживемо без Чехова чи Салтикова-Щедріна?" І мені це так сподобалося, що і всі мої вагання пропали. Якщо наша молодь вважає, що це правильно, то чому ми маємо сумніватись.
Світлана Сокульська вважає, що мовне питання потрібно було закрити ще у 1991 році:
— Не розумію, чому в нас не припиняється й надалі мовна полеміка? Чому куди б ми не поїхали — повинні володіти державною мовою публічно, по-іншому ні працювати, ні жити там не зможемо? А у нас всередині країни — "яка різниця". Різниця — є! Треба на державному рівні створити такі умови, щоб російськомовні не займали посад у державних органах і у інших сферах життя, не могли здійснити кар'єрний ріст. Вдома на кухні хай собі говорять російською, а в школах, лікарнях, інших структурах — має бути рідна українська.
З початку повномасштабної війни у бібліотеці був цілий склад на потреби армії. Уже пізніше поділилися з Народним домом: внизу на першому поверсі — продукти та речі для внутрішньо переміщених осіб, у бібліотеці — амуніція та інше для військових. Люди з перших днів приходили та питали, що потрібно, пропонували свою допомогу. До прикладу, шкарпетки несли ящиками. У місцевих магазинах уже не було жодної шкарпетки, але голиняни не зупинялися — купували у Калуші та Тужилові.
— Також у нас на зберіганні були технічні засоби: телефони, переноски, фільтри, зарядки, шнури, тактичні окуляри, рукавиці, каримати, спальні мішки, маскувальні сітки. Дещо з цих речей маємо і досі. Також вражає гостинність та відкритість мешканців громади, яка прихистила у своїх помешканнях понад 300 переселенців, не переживаючи за своє майно.
Щодо читання, то, за словами завідувачки бібліотекою, читачі є незалежно від карантину чи війни, що надзвичайно тішить. За цей час їхня кількість зменшилася лише на 20%. Усього голинську сільську бібліотеку впродовж року відвідує понад 800 читачів, серед яких 300 — дітей. Тепер з’явилися нові, що тимчасово тут проживають — з Києва та Харкова. Це двоє дітей, п’ятеро дорослих, які при першому ж відвідуванні обумовили вимоги: спілкуватися з ними та рекомендувати тільки українське. І читають виключно державною: дорослі — життєві історії для душі сучасних авторів Людмили Когут, Ніни Фіалко, Володимира Лиса, Мирослава Дочинця, Марії Ткачівської, Софії Андрухович, Андрія Кокотюхи, діти — казки.
Світлана Сокульська розповідає, що вони з колегою бібліотекаркою Любов’ю Жекало задіяні всюди:
— Треба сітки плести — ми є, організовувати флешмоби — ми там, читати вірші — декламуємо. Люди тушкують м’ясо, варять фасолю й інше, а ми штампуємо на банки етикетки під брендом — "Бандерівська" (тушонка, паштет, кишка, фасоля, борщ…). Директорка Народного дому Богдана Олексюк принесла кольоровий принтер з Народного дому, ми розробили зразок, який погодив староста Тарас Кушлик, і — друкуємо. Правда, інколи за голинською кількістю не встигаємо.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
