Я їздив по таких місцях, де нікому не побажав би бути, — ділиться Андрій Мельник На фоні подвигу українських військових волонтер не вважає свою діяльність великою. Мова йде про кадоб’янина Андрія Мельника.
Ще чотири місяці тому чоловік працював, подорожував, любив футбол, рибалку та автомобілі. Але звичне життя зупинилися зранку 24 лютого.
"Я прокинувся в іншій реальності. З перших днів відчував, що моя допомога потрібна і почав вивозити жінок і дітей за кордон. Щодо допомоги бійцям, то це неодноразово робив і у 2014 році: під час АТО їздив у Дебальцеве, Піски, Щастя... Це, як хвороба: якщо ти вже раз там побував, то вже не зможеш спати спокійно", — зізнається волонтер.
Першу поїздку здійснив на початку березня, разом зі своїм товаришем Назарієм Лилаком. Тоді у Київ везли допомогу від волонтерської організації з Брошнева, а саме: протитанкові їжаки, шипи, продукти. Наступною була поїздка на Донеччину на прохання львівських хлопців, у котрих поламався мікроавтобус. Пізніше маршрути організовував сам.
"Віз: їжу, питну воду, медикаменти, амуніцію, інвентар, автозапчастини, колеса. Також у бойові точки перегнав більше десяти автомобілів, а звідти на лафеті — забрав сім несправних. Вкотре зрозумів, що світ не без добрих людей. Віктор Івахнюк, Роман Саганюк, Андрій Сидор, Денис Квітковський — ремонтують машини безкоштовно. Також є підприємці, з якими ми навіть не знайомі, але вони. знаючи, що машину готуємо для хлопців на передову, віддають безплатно потрібні запчастини. У країні складна ситуація, потреби військових не зменшуються, але розумієш для кого вони стараються. Їдеш і думаєш, як хлопці чекають цієї допомоги. Ці емоції сильніші за страх", — запевняє Андрій Мельник.
Батько Андрія та брат Іван також волонтерять. Останній неодноразово разом із Андрієм був у захисників України.
"Я їздив по таких місцях, де нікому не побажав би бути. Минулого тижня — на Донецький та Запорізький напрямки, позаминулого — Чернігівщина, Ірпінь. Усі "подорожі” лягають на колеса мого власного автомобіля. Мені за це ніхто не платить, це моє особисте бажання. Я цим займаюсь, бо відчуваю приємність, коли бачу радісні очі бійців, від того, що про них пам'ятають та дбають. Вони неабияк тішаться подарункам, що зробили діти своїми руками. От коли відкриваєш машину з гуманітаркою, то по очах видно, як людям це потрібно. Навіть сльози важко стримати — готовий віддати своє і часто так роблю", — розповів волонтер.
Андрій розповідає, що не вибирає собі маршрути, і готовий їхати у будь-які точки, де потрібна допомога. Просто контактує з волонтерами, вони — збирають допомогу, а він — доставляє. В основному це були Донецький та Луганський напрямки.
"Я часто ставав свідком обстрілів. Вогні "градів" не сплутати ні з чим. Також були поїздки, коли за мною слідом їхали озброєні люди, дзвонили з російських номерів. Коли ми були на шляху до міста Рубіжноо, минаючи Краматорськ, де якраз розбомбили вокзал. Через сильні обстріли застрягли там на кілька днів. Проте Бог допоміг повернулись живими і здоровими. Хлопці мене приймають якнайкраще. Завжди погодують, також залишаюсь з ними на ніч, щоб відпочити перед дорогою. Знайшов там багато друзів. Часто зідзвонююсь, вони говорять, що потрібно, а я — шукаю волонтерів, які можуть допомогти", — ділиться Андрій Мельник.
Після війни хоче багато подорожувати Україною та об'їздити всі точки, де велись бойові дії. Щодо особистих планів, яких дуже багато, то чекає Перемоги.
"Що можна побажати ворогу після скількох вбитих мирних жителів, зруйнованих будівель і цілих міст? Я, як і більшість українців, бажаю, щоб росія пішла слідом за російським воєнним кораблем", — каже Андрій Мельник.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка