У боях за Україну загинув авантюрист, безстрашний мандрівник з гострим розумом, боєць Артем Димид "Нехай смерть Артемія стане для кожного з нас моментом призадуматися: чи я готовий жертвувати собою до кінця? Чи я готовий померти за Бога, за Україну, за свободу, за брата і сестру?".
Про це сказав о. Михайло Димид на Парастасі за своїм сином Артемом Димидом ввечері у понеділок, 20 червня, у гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла, повідомляють "Вікна" з посиланням на пресслужбу УГКЦ. Артем загинув 18 червня в околицях Донецька під мінометним обстрілом.
"Христос воскрес! Христос воскрес!" — пасхальним привітом розпочав своє слово батько полеглого захисника України о. Михайло Димид.
Священник розповів, що останніми словами, які Артем йому сказав, були слова: «Я вижив». Щоправда кілька днів по тому він загинув, але ці слова, за словами отця Михайла, для них дуже важливі. Він попросив пам’ятати про життя Артема.
Мама Іванка Крип’якевич-Димид заспівала останню колискову своєму синові Артемові, який загинув на війні у бою з російським окупантом.
Під час розмов з побратимами про смерть, каже Михайло Димид, Артем запевняв, що готовий померти.
"Для того, щоб бути вільним, відважним і справедливим громадянином, треба бути готовим померти. Для християн смерть не є кінцем. Вона по-людськи дуже болить. Ми знаємо, що це момент народження до вічності. Кожний і кожна з нас має пройти через цей момент. Так як ми народжуємося на цій землі, так маємо народитися для Отця", — наголосив о. Михайло Димид.
Він порекомендував християнам, які переживають біль смерті, подивитися на розп’ятого на хресті Ісуса Христа. Адже Христос також питав Отця, чому так є, не розумів. Так само і ми, каже священник, не можемо всього розуміти. Ми не знаємо, чому маємо такого сусіда, але знаємо точно, що будемо боротися й надалі.
Довідка. 27-річний Артем Димид — випускник історичних наук Українського католицького університету. Правнук історика Івана Крип’якевича та депортованого в Сибір священика Артемія Цегельського. Його батько — священник та перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії (тепер Український католицький університет). Мати — іконописиця Іванка Крип’якевич-Димид.
На майдані ніколи не занепадав духом, допомагав іншим мислити позитивно. Був очевидцем подій 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській. Весною того ж року, на початку окупації Криму, поїхав на півострів для підсилення проукраїнських сил під прикриттям купівлі мотоцикла. Після початку бойових дій на Сході України вступив добровольцем в АЗОВ. Брав участь в боях в районі Широкого. Пізніше перевівся в спеціальний підрозділ "Гарпун".
Після повернення з АТО активно займався саморозвитком та подорожами. ПТСР назвав посттравматичним стресовим розвитком. Жодного дня не провів даремно. Працював, веселився, завжди підтримував інших, був відкритим до розмов та просто надійним другом. Активно займався парашутним спортом та іншими екстремальними заняттями. Одного разу на мотоциклі заїхав в Ірак. Загалом відвідав понад 50 країн. 24 лютого 2022 року перебував у США, проте одразу після початку вторгнення вирушив в Україну. У Ш*татах купив бронежилет та каску та, щоб не платити за перевезення в літаку, одягнув броню на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України і так йому безпечніше. Вдома зібрав решту спорядження з часів АТО, склав присягу та одразу вирушив на передову.
Загинув авантюрист, безстрашний мандрівник з гострим розумом, інформує львівський "Пласт".
