27-річний Матвій Оверчук загинув, зробивши свій перший постріл, яким збив ворожий винищувач. Боєць став першою втратою зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону 10-ої бригади, інформує Цензор.нет.
— Це сталося 22 червня біля Лисичанська, – розповідає командир зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону Олексій Аксьонов. — По наших військах, як, власне, регулярно в цих краях, працювала авіація. А наш підрозділ, який якраз і має збивати літаки, спостерігав за винищувачем ворога. На нашій позиції ми чергували парами – наглядач і стрілець. О 10 годині ранку відбулася перезмінка. Замість мене заступив Матвій Оверчук з напарником. О 10.45 він доповів, що почався наліт авіації і вони працюють.
І зовсім скоро ми почули пуск ракети. Вибігли і побачили десь на відстані чотирьох з половиною кілометрів над землею вибух. Було зрозуміло, що літак збили. Це саме спостерігав боєць іншого підрозділу неподалік від нас.
Майже миттєво в наш бік полетіли мінометні міни – росіяни завжди у відповідь працюють по нашим позиціям. Ми знали, що винищувачі працюють в парі. Думали, другий, побачивши пуск ракети, відвернув. Але в тих краях така місцевість, що складки місцевості дозволили пілоту спуститися нижче, сховатися. І він з’явився в небі зовсім несподівано. І чітко наніс удар по тому місцю, звідки було здійснено пуск ПЗРК. Ракета влучила практично в позицію, де знаходися Матвій Оверчук, позивний Овер. Другий був трохи далі, ближче до перекритої щілини, куди він заскочив, почувши свист снаряду. Він і передав: “В нас влучила ракета”. Також він повідомив, що йому погано, але він живий. А що з Овером він не знає. Я побіг туди. Побачив сліди від вибуху. Проповз до Овера і зрозумів, що йому вже не допомогти…
40 хвилин тривав мінометний обстріл, тому ми не могли витягнути загиблого. Пересиділи цей час в укритті. Командир відділення, друг Матвія, сповзав до нього ще раз. Переконався, що той таки загинув…
До нас у підрозділ Матвій потрапив, коли почався повномасштабний наступ. Він закінчив університет водного господарства. Пройшов навчання в Яворові на полігоні. До підрозділу, який формувався, доєднався у Малині на Житомирщині. До цього моменту у нього не було пострілів. Це його перший і відразу вдалий постріл. До цього були ситуації, коли він наводив ПЗРК, але отримав інформацію, що то летить наш вертоліт.
Матвій – дуже грамотний боєць. Готовий був до будь-якої роботи, розвідка йому вдавалася. Ми спочатку зайшли в Сіверськ – охороняли командний пункт, потім нас перекинули в Лисичанськ.
У Матвія залишився син, який народився 20 січня цього року…
Знаєте, я можу сказати, що не кожному вдається навчитися працювати з комплектом ПЗРК. Для цього потрібні неабиякі риси характеру. Адже не всі можуть навіть дивитися на літак, не всі готові встати на повний зріст, аби випустити ракету по цілі. Крім того, багато хто стріляє, але не всі поцілюють.
Штурмовик СУ-25, який називають “Грач”, невеликий. Коли він іде над землею вдалині, його можна легко переплутати з пташкою. Поки він не почне стріляти, ти його, власне, не бачиш. Більше того, літак може бачити локатор, а спостерігач – ні. Та й не всі літаки, які побачив, можна збити. Не всі випущені ракети влучають по цілі. Тут ціла сукупність факторів, які мають спрацювати. У Матвія спрацювали.
Завдяки тому, що з ПЗРК все частіше збивають ворожі літаки, ті почали більше боятися залітати до нас майже на позиції. Вартість ракети порівняно з літаком незначна. А завдяки їм і літаків менше стає, і льотчиків. Тому “Грачів” почали економити. Знаючи, що тут у нас працює ППО, москальські літаки вже не долітають до наших позицій, через що зменшується точність влучання. Бачимо, що вже вони скидають свої боєприпаси десь далеко. Наше завдання і є – налякати льотчиків, щоб вони не били так по нашій армії. І Матвій впорався з цим завданням, знешкодивши російський літак. На жаль, це був і перший вдалий пуск “Ігли” у нашому підрозділі, і перша втрата…
