"Нам потрібні живі герої. Мені — потрібен син поруч, онуки", — волонтерка Леся Цуняк-Дутка

Кожен день у неї схожий на попередній. Зранку і до обіду — робота з пацієнтами у Голинькій амбулаторії ( і так уже 27-й рік), а після третьої і до дев'ятої вечора — кручення сигарет для хлопців на передову у Калуській організації "Спілка української молоді". А вже вночі — домашні справи. І так практично безупину чотири місяці поспіль з початку повномасштабної війни.
Переглядів: 5806
Волонтерка Леся Цуняк-Дутка активно допомагає захисникам України

— Дуже невелика кількість людей переймається війною. І, як правило, це ті, у кого хтось служить і воює. Серед нас, "сигаретників", до 10-ти "добровольців" щодня. Серед нас: медсестра, перукарка, майстер манікюру, вчительки, підприємці з ринку, доцентка Харківської політехніки, школярі, студенти. Майже у кожної з дівчат є хтось на війні: чоловік, син, брат, кум, сусід, знайомий. Сидіти вдома і читати новини — нестерпно. А так разом жартуємо, співаємо і обмінюємося новинами. Сумно, коли перериваємо роботу і виходимо на дорогу, щоб віддати шану загиблому бійцю. А поруч щораз менше і менше людей, — каже Леся Цуняк-Дутка.

У Лесі Адамівни на фронті найрідніший — 30-річний син Микола Дутка. Він виріс на всіх українських змінах, цікавився військовою історією та технікою ще з дитинства. Знав, яка зброя, у якому році і в якій війні використовувалась, її технічні характеристики. Читав книги радянського часу, щоб порівняти зброю. Калушанин — член Спілки української молоді. Коли закінчував економічний факультет Львівського національного університету, то почався Майдан. І хлопець весь час проводив там.

"Ми спочатку переживали, щоб його не вигнали з університету, потім — щоб не покалічили, а згодом — щоб повернувся живим", — згадує мама.

У банку пропрацював три місяці. 9 лютого2015 року залишив батькам відеозвернення на комп'ютері і поїхав у Київ на вишкіл у складі полку "Азов".

— Найбільше я мріяла у 2017-му зустріти його на вокзалі з синьо-жовтим букетом. Але, на жаль, не вдалося, адже в той час був присметрі мій батько. Через сім років історія повторилася: той самий лютий і знову син пішов на війну, — згадує калушанка.

Коли жінка просила його не гарячкувати і витримати паузу, він відповідав:

— Чому виховала мене таким патріотом? Але це я, напевно перейняв від тебе.

Микола Дутка брав участь у визволенні Київщини, а тепер проходить службу біля кордонів з Білоруссю.

— Чесно, коли москалі зайшли на Донбас, не вірилось, що буде широкомасштабна війна. Думала, знову "побрязкають" зброєю, проведуть навчання і вступляться. Але кожний наступний день все більше вбивав надію на швидку перемогу. А звістки про звірства орків, катування, ґвалтування і знущання з дітей приводили до думки, що нормальні люди такого робити не можуть, — ділиться Леся.

Щоб позбавитись нескінченних хвилювань за сина й обмежити читання новин з Інтернету, жінка почала шукати, чим може бути корисною для бійців. Волонтерська діяльність розпочалась з перших днів широкомасштабного вторгнення у Калуській організації Спілки української молоді.

Спочатку — плели маскувальні сітки, які передавали бійцям 10-тої гірсько-штурмової бригади. Ходили сортувати гуманітарну допомогу, яка надходила з-за кордону. Разом із сумівською молоддю виготовляти енергетичні батончики, нещодавно розпочали виробництво окопних свічок. Особисто мати воїна віднайшла себе у ще одній ідеї — крученні цигарок.

Спершу купили декілька ручних машинок, трохи тютюну, пачку гільз. Проте виготовляти цигарки, не маючи навичок, виявилося важко і довго. Далі — придбали маленькі електричні машинки. Але перша партія тютюну виявилася не дуже якісною. Тому машинки почали ламатись. Потім були більші машинки. Щодня розпалювали 3 СУМі камін, ставили тютюн просушувати і крутили куриво.

Перші пачки цигарок передавали через волонтерів для калуських бійців. Пакували насипом і в пачках від заводських цигарок. Після публікацій у соціальних мережах знайомі і незнайомі люди допомагали фінансово, приносити порожні пачки. Згодом волонтерам із Києва та Івано-Франківська також надсилали цигарки. А вони взамін трохи допомогли грошима.

— Наш рекорд — 4,5 тисячі сигарет! Це одномоментно працювало 8 чоловік на машинках і 2-3 — "затуцькували" їх, щоб при транспортуванні не висипався тютюн. Зазвичай виходить по 2-3 тисячі цигарок за "зміну". Гроші на сировину "випрошуємо" у фейсбучних друзів, знайомих, співробітників. Фінанси збирати щораз важче, люди втомились від війни (найчастіше, ті, що практично нічого не робили, або раз-двічі долучилися). Може хтось вважає, що ми займаємося дурницями. Але хлопці на війні і на службі у тилу хочуть те саме, що і вдома: їсти, пити, курити тощо. Тому, по можливості, ми мусимо їм допомогти.

Микола Дутка до 24-го лютого займався туризмом у Ворохті разом із своєю нареченою. У перший день повномасштабного вторгнення росії подзвонив батькам, коли був у потягу — дорогою на Київ. Дівчина залишилась сама без роботи у чужому селищі, у хаті, яка опалювалась дровами. Згодом вона прихистила переселенців.

У боях за Київську область калушанин втратив двох побратимів. Боєць із Івано-Франківська загинув внаслідок потрапляння касетної міни. Командир взводу "Кельт", залишивши родину у Братиславі, повернувся воювати, зокрема, за рідний Маріуполь, де проживала його мама, також загинув. Його евакуаційним гелікоптером відправився на маленьку батьківщину, де він наступного дня помер під час танкового обстрілу. Його поховали тільки наприкінці червня, хоча трагедія сталася у березні.

14 червня Микола одружився у Житомирі зі своєю дівчиною Вікторією. Це була кількагодинна зустріч, яку вдалося перетворити в офіційну церемонію та фотосесію. На жаль, мама з чоловіком та сестрою не змогли стати свідками події.

 

Щодо зустрічі його після війни — Леся не загадує. Події зараз набагато складніші та жорстокіші, ніж в 2014-2021 роках. Деколи здається, що не можеш дихати на повні груди. Дуже тривожно. Інколи думає, що добре, що до цих днів не дожили старенькі батьки. Їм було б важко осягнути теперішні події, каже Леся Цуняк-Дутка:

— Нам потрібні живі герої. Мені — потрібен син поруч, онуки, які народжені дійсно в незалежній країні і не відчуватимуть ніякої загрози. Хочеться прокинувся зранку і почути: "Ти чула? Війна закінчилася!". Я розумію, що не скоро це буде. Занадто велику ціну платить Україна, щоб зупинитись на півдорозі. Нам буде нелегко. Можливо, з кожної родини, з кожної хати і квартири заберуть хлопців на війну. Тоді люди зрозуміють справжню ціну перемогти. Бо зараз — пів світу плаче, а пів — скаче. До першого липня були 35-кілометрові черги на кордоні — багато охочих було перегнати для себе машини. Тусовки у кафешках і ресторанах, здорові хлопці-переселенці вигулюють крихітних собачок, поки їх дружини зависають у салонах на губах-бровах-віях. Російська мова на наших вулицях... І ще багато прикладів "паралельного світу"...

 У жінки є родичі "по сусідству", яких зараз важко ними назвати:

— У Білорусі — військові брати у відставці. Телефонують, розмовляють обережно. Ніби підтримують, але дуже бояться. Російські — пишуть: "У нас інша інформація". З ними майже не спілкуюся. Надсилаю на ніч декілька фото і відео про події в нас. Сестра не вірить. Там — непробивна стіна! Хоча вона лікар, неодноразово була в Україні (її тато родом з Полтавщини). І у  нас у Ворохті була. Хочу, щоб кожна українська сльозинка випікала москалям душу. Бо серця у них нема. Так, як і мозку! Хочу, аби кожна руська мама відчула ті біль і безпорадність, яку відчули наші мами...

Ви маєте можливість також долучитись до акції "Купи бійцю пачку цигарок за десять гривень", переказавши гроші на картку Приватбанку 5168742231157094. Або ж "пригостити" цигарками свого захисника, звернувшись до Лесі Цуняк-Дутки — (099) 094-11-17.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка