Наталія Стребкова: "Рекорд України був бар’єром для мене — тепер його немає"

Наталія Стребкова —– спортсменка, що спеціалізується на дистанції 3000 метрів з бар’єрами. На етапі Діамантовї Ліги у Стокгольмі їй вдалося зняти цілих три секунди з рекорду України, що тримався з 2008 року.
Переглядів: 1071
Зараз спортсменка Наталка Стребкова сконцентрована на чемпіонаті світу

Про підготовку до цього старту, подальші плани на сезон, чемпіонати Європи та світу Наталія Стребкова родом з калуської Студінки розповіла журналісту Kamp-Sport.

Наталю, як минув Ваш тренувальний день сьогодні (2 липня)? Ще триває відновлення після старту у Стокгольмі чи вже відбуваються повноцінні тренування?

— У мене зараз відновлення після змагань, є кілька днів легших тренувань. Тим паче зараз я у Варшаві, тому що потрібно робити візу до Америки й тренування зараз легкі.

Чи доводиться корегувати тренувальну програму, зважаючи на оформлення візи чи це було в плані спочатку?

— Так, зараз усе по плану. І те, що у мене зараз декілька днів легких тренувань також. Ну, легкі тренування у мене це кроси два рази на день: сьогодні, завтра теж буде щось не важке, але продовжуємо готуватись і дізнаємось з тренером, де тут стадіони та тренажерні зали.

Якою була найважча бігова робота при підготовці до старту в Стокгольмі?

— До Стокгольму у мене вже не було таких важких тренувань, тому що мій змагальний сезон уже розпочався і основне важке тренування – мій попередній старт, тобто змагання у Мадриді два тижні тому. А перед Стокгольмом моїм завданням було зберегти форму і набратися сили, щоб видати сильний результат. Загалом, останні тренування були в підтримувальній формі.

Умови, у яких довелось стартувати в Мадриді (+34°С) забрали більше зусиль, ніж очікувалось?

— Температура була справді аномальна, виходиш на вулицю, а відчуття, ніби дихати немає чим. Проте розуміла те, що всі будуть бігти в однакових умовах. І, крім того, останні 10 днів я готувалась в Італії, де було так само жарко, це були мої дні адаптації, якій йшли досить непогано в таких умовах. Дякую Оксані Більчак, з якою тренувалася в Італії.

Повертаючись до старту у Стокгольмі, чи можете пригадати з якими думками виходили на цей старт, який план промальовували, як планували бігти?

— Тренер сказав: "Наталю, ти готова". Річ в тім, що результат, який я показала на третьому своєму забігу (рекорд України, 9:24.54), я готова була показати ще на першому старті, але не завжди складається так, як ми хочемо. Перед першими змаганнями у мене були проблеми зі здоров‘ям, на наступних змаганнях результат вже був кращий, але я розуміла, що рекорд України ще встановити буде важко, тому що ця спека була не для рекордів. Проте перемога у Мадриді дала мені зрозуміти, що я можу ще швидше.

Можемо сказати, що у Мадриді Ви відштовхувались від рекорду України як від орієнтира, а вже у Стокгольмі в планах було бігти на результат, зважаючи на конкуренцію?

— Насправді, бажання було пробігти якнайшвидше, а рекорд України в мене вже давно в голові і він мене дуже мучив, його побити було моєю ціллю номер один. І якби я хотіла зайняти третє місце, це можна було б зробити, але коли я побачила відмітку 2000 м на табло, було 6 хвилин 17 секунд і для того, щоб побити рекорд України, який був 6:27, потрібно було пробігти останній кілометр за 3.10 або 3.09, але на останньому кілометрі можуть бути будь-які проблеми, тому коли я це побачила і було розуміння, що це можна було зробити, просто бігла напролом, обганяла суперників. Якщо бігти на місце, я б не виходила вперед, а просто бігла б за спиною, але хотілося саме результат, а не місце.

Зважаючи на Ваші слова, що виходячи на кожен старт Ви розуміли чи готові бігти на рекорд, чи можемо чи чекати в цьому сезоні ще одного рекорду? 

— Цей результат, 9:27, це був такий умовний бар‘єр, який просто треба було пройти. Зараз у голові вже немає цих перешкод, тому надіюсь, що на наступних змаганнях зможу показувати те, на що готова і зможу змагатись за місця.

Наступний старт — чемпіонат світу?

— Так, наступний старт це чемпіонат світу, він починається 15 липня у Юджині, штат Орегон.

Наскільки мені відомо, це Ваш не перший старт в Юджині. Ви там виступали на чемпіонаті світу серед юніорів на дистанції 3000 м. Які у Вас спогади про цей старт?

— Це був дуже хороший старт, я бігла 3000 метрів гладких, це був такий перехідний період. Мене тренував мій чоловік Іван Стребков. Я показала результат 9:26. Цього року ми з ним якраз говорили, що було б добре пробігти так само або ж навіть краще вже на дистанції 3000 метрів з перешкодами.

На юніорських змаганнях, зокрема на чемпіонаті Європи, Ви виступали також у кросі. Зараз ці дистанції Ви вже не бігаєте. Чи можливо, що все ж повернетесь до неї?

— Можливо, будуть. Просто на юніорському рівні це була можливість показати себе, як етап підготовки, для сили й змагального духу. Тоді ми себе шукали, а зараз вже є чіткіше направлення. Хоча, думаю, можна буде повернутись, все залежить від того, що запланує тренер.

Розкажіть, що дає звання рекордсменки України, чи є якісь додаткові привілеї?

— Я завжди говорю, що у нас спорт для душі. І мій рекорд — це, в першу чергу, для мене, мого тренера, чоловіка, родини, друзів, вболівальників і для України. А так, то привілеїв чи матеріальних заохочень немає.

Як думаєте, чи Ваш рекорд зможе підштовхнути до появи більшої конкуренції у Вашій дисципліні на чемпіонатах України?

— Надіюся, що з кожним разом все більше і більше дівчат буде на цій дистанції. Насправді це дуже цікава дистанція, яка мені максимально подобається. Чи буде більше учасниць? Це дійсно дуже травматичний вид легкої атлетики, тому, думаю, немає так багато спортсменів на цій дистанції. Для неї потрібно спочатку пробігти кроси і зміцнити своє тіло, вона все ж не надто підходить для юніорів. Підходити до неї треба поступово.

Зараз ви майже поза конкуренцією в Україні. Чи можете назвати спортсменок, які претендують на те, щоби скласти вам конкуренцію у вашому виді на чемпіонатах України?

— Не можу точно пригадати ім’я, є дівчина зі Львова, вона тренується разом з Орисею Дем’янюк (ця дівчина — Вікторія Дуткевич, як підказав у коментарях Сергій Романчук. — Авт.). І Таня Когут (спортсменка, що як і Наталія Стребкова представляє Тернопільську область та нещодавно виконала норматив на юніорський чемпіонат світу, перемігши в Італії з часом 10:19.54).

Наступний старт – чемпіонат світу?

— Так, наступний старт це чемпіонат світу, він починається 15 липня у Юджині, штат Орегон.

Ви вже згадували, що до чемпіонату світу через юніорів, який був в Юджині, Вас готував Ваш чоловік Іван Стребков, розкажіть, це плюс, що чоловік також займається легкою атлетикою? 

— Насправді, все наше життя побудоване навколо легкої атлетики. Ми дуже допомагаємо один одному. Якщо я щось не знаю, я завжди можу до нього подзвонити та запитати.

За період від 24 лютого, як вам вдавалось бачитись?

— Спочатку я поїхала на збори в Туреччину, мене не було вдома близько 2 місяців, потім ми побачитись на зборах в Литві, були там разом десь 25 днів, це вже дуже великий плюс. Потім я почала їздити на старти і дуже скучила за домом і за Україною, тому що три місяці мене тут не було. Лише перед змаганнями у Стокгольмі змогла приїхати додому, побути з чоловіком, з родиною і набратись сил.

Вам довелось тренуватись зі звуками повітряних тривог. Ви виклали відео в соцмережах, де бігаєте під звуки сирен, чи була реакція спортсменів з-за кордону?

— Я не думала навіть, що це відео так пошириться в інстаграмі. Поки була за кордоном, дуже відвикла від повітряних тривог, ти там себе почуваєш вільно, люди ходять, гуляють і все так добре, а вдома такого немає, постійно є відчуття напруги.А від спортсменів з-за кордону отримувала лише сумні смайлики.

Ви казали, що рекорд це більше для душі, а якщо повертатись до матеріального, то доводиться стартувати ще й на різних комерційних забігах, коли мова йде про довгі дистанції. Наприклад, минулого вересня у суботу (11 вересня) Ви стартували у Тернополі, а наступного дня у Харкові. Наскільки це фізично втомлює?

— Основний сезон змагань у мене тоді вже закінчився. Такий приклад, це буває дуже рідко, можливо, взагалі було вперше. Так сталось через те, що я хотіла виграти квитки і полетіти в Кенію на збори разом з чоловіком (квитки – головний приз змагань у Харкові, які відбувалися в аеропорту). Хоча насправді це було дуже важко.

Чи можемо ми побачити Ваш остаточний перехід на довгі дистанції?

— Дуже часто говорила за це чоловікові, що у своїй дистанції я ще не все зробила, мені потрібно побити рекорд України і тоді я перейду на довші. Але зараз я не хочу залишати цю дистанцію, думаю, що вже після тридцяти можна переходити на 21 і 42 км.

Досвід шосейних стартів в Україні у Вас є. Чи є якийсь старт, який сподобався організацією?

— В Україні мені подобається тенденція, яка є на біг. Він з кожним роком стає популярнішим, набирає обертів і це не може не радувати. Сподобався півмарафон в Дніпрі, там я стартувала один раз, не можу пригадати що за організатор це був. Насправді така дистанція для мене ще зарано, але організація сподобалась, там дуже багато людей, всі вболівають. Так само в Києві, “Run Ukraine” проводив 10 км, подобався забіг.

Ви також, як вказано у Вас в профілі, є тренером для бігунів-аматорів. Розкажіть, скільки людей займається зараз, скільки займалось до повномасштабного вторгнення?

— Зараз ніяк не поширюю це, бо дуже важко і тренувати, і тренуватись. Іван більше став тренером, у нього вже понад 10 людей, а у мене до 5. Не хочу зараз сильно збільшувати цю кількість, бо я не встигаю, мені не вистачає сил для відновлення та для власних планів. А всі, хто був до 24 лютого залишився, а до Вані навіть приходять ще.

Розкажіть, чи є у Вас якась ясність стосовно змагань, які буде організовувати федерація легкої атлетики України? Чи будуть чемпіонати України?

— Я зараз зосереджена на чемпіонаті Європи і чемпіонаті світу, але мені здається, що наш старший тренер поширював інформацію про Кубок України, який має відбутись, можливо, на початку осені.

В Україні, якщо говорити про легку атлетику, то змагання можуть відбуватись у Луцьку («Авангард») і у Львові («Скіф»). Чи є ще міста?

— Важко сказати, в Тернополі стадіон не відповідає вимогам, в Івано-Франківську гарний стадіон, думаю, що там теж можна зробити змагання.

Ви з Івано-Франківської області, чоловік — з Тернопільської, Ви представляєте Тернопільську область. Як взагалі з підтримкою від області? Чи є пропозиції по зміні представництва?

— У нас були деякі проблеми з Тернопільською областю, через те, що не будо жодної реакції, що я єдина олімпійка з Тернопільщини. Від них я не отримала винагороди, на відміну від інших спортсменів з інших областей. Не знаю, чи буду наступного року представляти Тернопільську область, але поки що тут. А чоловік мій перейшов у Київську область, тому що наш тренер Романчук Сергій Іванович з Київської області, ми думаємо, що так буде краще.

У вас два брати також займаються легкою атлетикою. Чи допомагаєте Ви їм, на кого вони орієнтуються в спорті?

— Думаю, ми з Іваном допомагаємо всім, чим можемо. На кожне їх питання вони отримають відповідь, тому що ми вже пройшли через це. Але, на жаль, Андрій (Андрій Солтан — старший з двох братів Наталії Стребкової. — Авт.) зараз травмований.

Якщо мова йде про поради винесені на загал, Ви з Іваном публікуєте дописи з порадами для «масових споживачів бігу», якщо так правильно називати спортсменів-аматорів. Чи думали Ви розвивати свою впізнаваність саме серед цієї авдиторії?

— Так, я думаю, це дуже добре і це треба розвивати. З нас двох Іван більш серйозно почав до того ставитись, хоча спочатку це була моя ідея. Проте вважаю, що це обов’язково треба розвивати, ми можемо багато чим поділитись і маємо що розказати.

Чемпіонат світу буде в США, мабуть, буде потрібний час на акліматизацію, чи є вже дати вильоту? Адже маємо приклади наших марафонців в Токіо, які прилетіли напередодні старту та не змогли показати очікуваних результатів.

— Я теж добиралася до Токіо дуже складно. Однак, можливо, через те, що дистанції коротша ще змогла продемонструвати результат. Але чому зійшли наші спортсмени на марафоні в Токіо я розумію. Коли ми летіли у 2014 році на чемпіонат світу в Орегон, це було за 6 днів до змагань і було дуже добре. Зараз квитків у мене де немає, бо немає ще вільних, але це вирішиться за кілька днів. Думаю, за 9 днів до старту буду вилітати і цього вистачить для акліматизації.

Чи спілкуєтесь з іншими спортсменами з делегації на чемпіонат світу? Які у них очікування від змагань?

— Як завжди, чекаємо сильних результатів і медалей від наших стрибунок у висоту, також Марина Бех-Романчук. Маємо наших дуже сильних дівчат, Аню Рижикову та Віку Ткачук на дистанції 400 метрів з бар’єрами. Від себе надіюсь показати максимально швидкий результат і потрапити до фіналу.

Чи є у Вас плани після чемпіонату світу?

— Надіюсь, що все буде добре і сезон буде довгий. За три тижні приблизно після чемпіонату світу буде чемпіонат Європи, після того будемо бачити по моєму самопочутті, а далі вже осінні старти.

Які у Вас зараз головні бажання й очікування як спортсменки, так і громадянки України?

— Дуже хочу, щоб ми могли спокійно жити, щоб закінчилась війна і ми перемогли, щоб почали відновлювати свою країну. Надіюсь, ми відновимось швидко і ще швидше підемо вперед. Надіюсь, що всі мої рідні, як і у кожного з Вас, швидко повернуться з фронту.Наостанок хочу ще сказати, що кожна людина може більше ніж вона думає і потрібно просто робити кожного дня щось для своєї цілі, користуватись кожним моментом.