"Карпати" призупинили свою участь в чемпіонатах та повернуться до своєї діяльності через рік Про причини, що змусили керівництво скористатися «заморозкою» розповів сайту sport.if.ua президент клубу Володимир Магаль.
— Це правда, станом на зараз ми вирішили призупинити виступи в професійному футболі. Але не через брак коштів чи втрату бізнесу чи ще якісь інші тривіальні, але традиційні причини для України. Якраз у нашій ситуації фінансові проблеми не стоять на першому місці. Копати треба глибше. І щоб краще зрозуміти, наведу слова Степана Бандери: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний». Ми погоджуємося з нашим вічним провідником і вибираємо свободу. У тому плані, що віддаємо усе, що маємо на потреби ЗСУ.
Про це не дуже зручно питати, але все ж – про які суми йдеться?
— У перші дні війни галицькі «Карпати» перерахували на потреби нашої армії 500 тисяч гривень. І це не була одноразова акція. Клубний офіс у Львові перетворили на притулок для переселенців, швиденько закупили матраци і ліжка. У нас є душ, кухня, продукти. Ми могли приймати в себе дві родини – жінок з дітьми. Наші працівники забирали людей з вокзалу, везли в офіс, а через два-три дні відвозили до кордону і привозили нових. Так тривало два місяці. Крім того, ми віддали на потреби ЗСУ наш клубний автобус, а його водія мобілізували. Тому це ще одна причина того, що нам було б фізично проблематично проводити виїзні матчі. До речі, перед тим, як ми віддали автобус, приблизно тиждень, коли у Львові був найбільший наплив біженців, ми перевозили людей з вокзалу на кордон саме нашим автобусом. Загалом, таким чином ми допомогли десь тисячі вимушених втікачів.
Зараз допомагати людям та армії вважається однакою доброго тону…
— Ну, ми робили все тихо, не кричали на кожному кроці, що ми тут помогли, там помогли. Можу сказати, що інвестор клубу Олег Смалійчук поміг дуже багато як людям, так і воїнам. Для допомоги переселенцям він створив благодійний фонд «Футуро», який також витратив вже близько мільйона гривень: селили людей по квартирах в різних західних областях, приймали в Іспанії, допомагали з роботою, проживанням тощо. Але крім того, він сам декілька разів їздив на фронт. Купував необхідні автомобілі, забивав їх різною екіпіровкою: бронежилетами, одягом, взуттям, амуніцією і віз це все в гарячі точки. Повертався чи поїздами чи попутками. Одного разу потрапив під обстріл, трохи його поранили, але нічого страшного. Наскільки мені відомо, він витратив близько 10 мільйонів особистих коштів на всі ці процеси і зупинятися не збирається. Парадокс в тому, що Олег міг би залишитися в Іспанії і співчувати Україні з-за кордону, але як тільки почалася війна, він відразу приїхав і почав працювати. Завдяки знайомствам і зв’язкам за кордоном, Олег має можливість замовити найрізноманітніші речі, які тут в дефіциті – навушники до кевларовик касок, тепловізори, найсучасніші рації тощо.
В мережі нам трапився ролик про те, як Олег Смалійчук грає в футбол на передовій. Що це за історія?
— Та історія мала цікаве продовження. Справді, Олег кинув в багажник м’яча і повіз його на передову. Там зіграв з хлопцями на якомусь розбомбленому майданчику, після чого усі цього м’яча підписали і вислали Хосепу Гвардіолі.
Навіщо він йому треба?
— Справа в тому, що Гвардіола став першою футбольною людину зі світовим іменем, хто відкрито підтримав Україну і виписав «пістонів» НАТО та ЄС. Саме за таку позицію, Смалійчук захотів йому віддячити. М’яча вислали в Барселону, куди Гвардіола вернувся після тріумфу в Манчестері. Скажу більше – і сам м’яч і роли його неймовірно вразили. Тож додому у відпустку він приїхав з новим м’ячем – його підписали всі гравці «Манчестер Сіті» після останнього матчу, який зробив їх чемпіонами Англії. Гвардіола записав свій ролик, де подякував Олегу, вкотре підтримав український народ та передав свого м’яча нам.
Що ви будете з ним робити?
— Напевно, виставимо на аукціон на інстаграм-сторінці фонду cf_futuro. Справа в тому, що родина Олега також опікується дитячим притулком в Журавно. На початку березня туди завезли сотню дітей-сиріт з Маріуполя та Запоріжжя. Дітям від 2 до 6 років, зовсім крихітні. І їх поселили в приміщеннях старого палацу, який згорів років 10 тому. Приміщення перебувають може не в аварійному стані, але конкретно потребують ремонту. Тому Олег зараз активно працює над цим питанням. І гроші, виручені від продажу цього м’яча, а він явно не з дешевих, додадуться до тих, що Смалійчук зараз витрачає на підтримку цього сиротинця.
Галицька громада, очевидно, також без діла не сиділа…
— Звичайно, тут ніхто не сидить склавши руки. Разом з місцевими політиками і бізнесменами ми купували машини для фронту. Крім того організовували фури з Німеччини, оплачували їхню дорогу, щоб передати переселенцям одяг, продукти харчування та ліки. Загалом ми постійно щось робимо, аби полегшити життя як людям, що вимушено залишили рідні будинки, так і нашим хлопцям на війні.
Повернемося до нашого футболу. Як команда сприйняла новину про те, що їм доведеться шукати інші варіанти заробітку?
— Добре, що ви згадали про заробіток. Відповідно до нашої з Олегом твердої позиції, клуб виплачував зарплату гравцям навіть в час війни. Не секрет, що 90% українських клубів просто припинив будь-які виплати футболістам і таке тривало кілька місяців, а в деяких клубах триває і зараз. Ми ж платили до останнього дня. І сказали гравцям правду – справа не в тому, що клуб не має грошей. Справа в тому, що нам зараз не до футболу. Ми вибираємо «волю», а не «хліб». І коли війна закінчиться нашою перемогою, ми обов’язково повернемося до футболу і будемо його розвивати у вільній країні.
