Акторка хоче викладати безкоштовно акторську майстерність для дітей, у тому числі переселенців. Відтак шукає однодумців Чоловік Христі Дмитро Самко — півфіналіст восьмого сезону «Голосу країни», виконавець гурту «Аuditoria», а ще — монтувальник театральної сцени та кухар. Молоде подружжя виховує дворічну донечку Варвару.
Сім'я жила за 15 хвилин їзди від Києва у власній квартирі, яку почали оздоблювати своїми руками. Христина вийшла з декрету і працювала на пів ставки у рідному театрі, а це — до чотирьох вистав у місяць. До народження донечки їх було у межах 20-ти, а також до десяти ролей у кіно. Утім сумувати не було причини, адже сподівалися, що обставини тимчасові, донечка за рік піде в садок і часу на творчість буде більше. Але з початком повномасштабної війни і творчість, і потреби стали іншими.
«Пригадую, що на день народження Варі, 12 лютого, подзвонила її хресна, яка зараз вчиться у США і порекомендувала їхати з міста, бо все ж таки прогнози щодо наступу росії правдиві. Ми за день зібрали речі і поїхали до моєї мами на західну Україну. Потім, якраз у 20-их числах лютого купили квитки до Києва, бо у мене мали бути 25-26 лютого вистави. Тут уже сусідка сказала, що варто почекати, бо неспокійно. А 24-го — тато Діми зателефонував, що Київ бомблять», — пригадує Христина.
Родина Христі (її мама, брат з дружиною та сином) спочатку прийняли знайомих зі столиці. Також їхня пекарня почала щодня віддавати певну кількість хліба для бійців калуської тероборони, а печиво — запаковувати на передову. Христина та Дмитро час від часу і собі переміщались у «гарячий цех», щоб допомогти рідним та нагодувати інших. Але домашніх справ для них було недостатньо, тому вони почали через соцмережі збирати гроші для потреб військових: спочатку — своїх колег, а потім — просто знайомих.
«За п'ять таких зборів ми мали десь в сумі до 100 тисяч гривень. На ці гроші закупили: одяг, військову форму, літні берці, тактичні рукавиці, окуляри, бінокль, балони, дальномір за вісім тисяч гривень. Тонну овочів відправили на Харків. Тільки наш онлайн благодійний концерт за пів години часу назбирав 12 тисяч гривень. Діма виконував кавери пісень, а я —вірші Сергія Жадана, які зараз дуже актуальні. Ми вдячні всім, хто вірив нам та долучався до зборів. Не знаю, чи ще робитимемо наступні, адже це дуже важко, і нам організувати, і людям вкотре доєднуватися. Адже практично гроші переказують одні і ті самі благодійники. Звісно, в першу чергу є підтримка моїх: мами, брата з дружиною та іншої рідні. До речі, Руслан неодноразово перевозив гуманітарну допомогу із-за кордону, машини для хлопців, супроводжував іноземного журналіста».
Христя розповідає, що під час появи на світ дитини її творчість стала на паузу, а з початком війни — тим паче. Акторка хоче викладати безкоштовно акторську майстерність для дітей, у тому числі переселенців. Поки що шукає однодумців:
«Я звикла, що у мене є організатор — режисер, а я — просто виконавиця. Але прагну поділитися своїм досвідом з іншими. Коли вчилась, робила це у дитячому садочку, тепер — буду рада розповісти ще охочим. Під час війни в одному із телеграм-каналів записала казку для дітей та вірші, але це крапля у морі для мого творчого потенціалу. Звичайно, що мрію повернутись до столиці і до свого театру, хоча була можливість працювати у мукачівському. Хочеться і кіноіндустрії. І, звісно, відновити благодійність «АртПомочі». Перед війною ми почали проєкт — фотосесію онкохворих діток із публічними людьми, вдалося зробити її для двох пацієнтів. Один із них, на жаль, уже ангел очок».
Христя каже, що, насправді, все просто: хочеться робити своє — якісно. Адже коли ти це любиш, то вкладаєш всю себе і навіть більше. Такий процес покликання — це найбільший позитив та емоції. Утім реалії не до кінця дозволяють:
«Недавно навідувалась до Києва на зустріч із друзями, яких збирала моя подруга акторка Марина Кошкіна. Також відвідала свій дім, що стояв пусткою чотири місяці. Яке задоволення було просто там полежати, подихати і прибрати, незважаючи на тривоги за вікном. Дуже хочу, щоб життя повернулось, театр повернувся, люди, емоції, мрії...».
Колись співрозмовниця поважала російську культуру та багато її акторів. Зараз ставлення кардинально інше:
«Я навіть мала окремі кіноролі російською, записувала монологи цією мовою. Зараз у мене виключно українська. До них — відчуження, не хочеться бути меншовартісним, а цінувати своє. Не можу досі повірити, що є люди, які вбивають інших. Це протиприродно і неправильно. Хочу, щоб впала ця імперія — раз і назавжди. А ми — тільки розпочали прекрасне життя», — акцентує Христина Микитин-Самко.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка