Тепер, коли кажу, що я з Калуша — все зрозуміло, каже актор Віталій Ажнов За сюжетом, Калігула, імператор Риму, зникає після смерті сестри та коханки Друзилли. Повернувшись до палацу за три дні, Калігула змінюється. Пояснює родичу Гелікону, що його турбує не втрата Друзилли, а бажання дістати неможливого. Світ, який він є, більше не здається йому стерпним, тому він хоче місяця, щастя, безсмертя чи ще чогось, що не від цього світу.
Виставу показали 5 і 6 липня на малій сцені театру Лесі Українки — квитки розібрали задовго до прем'єри. Попри очікування публіки й натяки в пресі, що психічно нестабільний диктатор буде напряму вказувати на президента країни-агресорки Путіна — образ Калігули лишили самодостатнім. Підкреслює циклічність історії, транслює думки про те, що тиранів породжує слабкість оточення. Образ Калігули навіть зачіпає трагедію одинокої людини, яка не може знайти однодумців і вияв для творчості.
Про все це Gazeta.ua поговорила з виконавцем головної ролі — Віталієм Ажновим. Актор показує на рюкзаку значок із гербом і написом "Калуш". Каже — нагадує про рідне місто і про ще одну перемогу українців. Як відомо, у пісенному конкурсі Євробачення-2022 перемогу здобув український гурт Kalush Orchestra, соліст Олег Псюк — родом із Калуша.
— Колись доводилося пояснювати, звідки родом, мало не відкривати мапу. Тепер, коли кажу, що я з Калуша — все зрозуміло. Під час фіналу Євробачення плакав так, як коли дивився "Хатіко" (британсько-американська драма режисера Лассе Халльстрема, заснована на реальній історії Хатіко – японського пса породи акіта-іну. Собака протягом дев'яти років щодня в той самий час приходив на вокзал зустрічати померлого господаря. Фільм є рімейком японського фільму 1987 року. — Авт.). Емоції були сильні. І не лише тому, що сам Калуша, а тому, що Україна перемогла.
Роль Калігули мене переслідувала, мав його втілити. Коли прослуховувався в театр Івана Франка 2018 року – взяв саме сцену з "Калігули" Камю, його діалог із коханкою Кезонією. Був важливий етап – прослуховування в національний театр, де сузір'я національних зірок, живих легенд. Подумав, що треба бути чесним із собою. Мав прийти й показати все, що можу, все, що мені болить. В останній момент із пам'яті вигулькнув "Калігула". Любив його. У той час розумів, що це історична постать, психічно нездоровий політик, і водночас неоднозначна творча особистість.
Виклик був великий. Мене взяли в театр, а восени 2019-го друг Жуль Одрі з Парижа вирішив ставити "Калігулу" в Івано-Франківську. Натякнув мені, що, можливо, приїду та спробую себе в цій ролі. Але все склалося так, як мало скластися. За місяць після ролі другого плану у Івана Дем'яна в "Безталанній" дізнався, що гратиму головну роль у Івана Уривського. Перечитав — і був захоплений. Одразу розумієш серйозність режисерських намірів, ступінь довіри. Безумовно, це той стан, коли виростають крила. Але одночасно це й величезна відповідальність. Треба втримувати кожну думку, постійно тримати увагу глядача — він не має відводити погляд. Знав, що або провалюся, або це буде якийсь поштовх. Поки що не можу відповісти на запитання, як сталося.
Зіграти нестабільний психоемоційний стан непросто — маєш розуміти, звідки це виникає. Для мене Калігула безумовно психічно нездоровий, він маніяк, прагне чогось неможливого. Починаєш копати, чому це відбувається — звідки це, навіщо. Я досі аналізую, робота не завершилася. Вразило, що Калігула з малого дитинства вдягався у військові мундири – з нього ростили воїна, імператора. Ймовірно, це могло його вразити психологічно, стати дитячою травмою. Потім хотів це компенсувати — уже в зрілому віці він переодягався в жіночий одяг. Гадаю, що це напряму пов'язано з тим, що він творчий, у нього великий потяг до мистецтва. Найімовірніше, оскільки його виховували як воїна — творчість подавляли. Я це можу зрозуміти, оскільки виріс на пострадянській платформі. Було багато обмежень. А твій власний прояв із дитинства важливий. Якщо його порушують — тут починається надлом.
До війни хотів виправдати свого персонажа. Навіть враховуючи всі його вчинки. Хотілося, щоби хтось любив його таким, який він є. Бо він лише людина. Але 24 лютого відбулося повномасштабне вторгнення Російської Федерації. У той момент кожен із нас переживав за своє життя. Я не знав, чи буде Калігула далі. Тоді про це навіть не думав, усе почало перевертатися всередині догори ногами. Потім поновили роботу – але у ставленні до героя було певне відчуження. В наших реаліях розуміємо, що психічно нездоровий деспот — це абсолютне зло. Воно вібрує з тим, що відбувається навколо. Часто лунало це прізвище, яке навіть не хочеться вимовляти.
Можна було би, напевне, ретельно вивчити ту людину з відео, з його відеозвернень. Можна було дати трохи його пластики. Але ми всі розуміли, що цього не потрібно. Кожен глядач винесе з вистави те, що винесе, зробить свої висновки. Кожного це, безумовно, зачепить. Навіть якщо комусь буде огидно — це теж реакція й круто. У якийсь момент я перестав виправдовувати Калігулу — який є, такий є. А далі Камю і вся філософічність почала в мені резонувати — в напрямку душевного болю. Почав знаходити оцю його хворобливість і маніакальність. Калігула наприкінці каже, що "всі винні довіку". І частково це правда. Як би не було — героїв робить оточення.
Більше — у публікації Gazeta.ua "Зараз театральний актор стає терапевтом — лікує людську душу" — актор Віталій Ажнов".
Довідка. Віталій Ажнов — актор театру й кіно, викладач акторської майстерності. Народився 27 квітня 1993 року в Калуші, Івано-Франківщина. У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно та телебачення ім. І. К. Карпенко-Карого (майстерня Дмитра Богомазова). З 2015 року викладає сценічну мову в театральному університеті. З 2015 року – актор Київського театру «Золоті ворота». З 2018 року грає в театрі ім. І. Франка. Знявся у повнометражних українських картинах: Незламна (2015), Пригоди S Миколая (2019), Гуцулка Ксеня (2019). У 2020 зіграв в українському драматичному серіалі-епопеї «І будуть люди» за романом Анатолія Дімарова. У 2021 – в історичному українсько-польському серіалі «Кава з кардамоном», права на показ якого цьогоріч придбав німецький канал. З 2022 року Віталій Ажнов — викладач з майстерності актора в майстерні Дмитра Богомазова. Як хобі має працю диктора, озвучує книги.
