Як юнак із Перегінського став кулеметником "Browning M2"

— Не секрет, що досить багато українців їздять галасвіта у пошуках кращої долі, я був одним із таких, — розповідає Володимир. — Мав час і працювати, і відпочивати, іншими словами — насолоджувався життям. Проте завжди приїжджав до рідного Франківська, до рідних та знайомих. Україна — це моя Батьківщина, я завжди був готовий воювати за неї, що, в принципі, й сталося.

24 лютого Володимир Дякун був у рідному селі під Калушем. Новини про вторгнення чужинців в Україну просто шокували його і він практично одразу ухвалив для себе рішення — захищати рідну землю, пише АрміяІнформ.

У військкоматі юнака записали до резерву та сказали, що передзвонять, коли потрібно буде. Чекати, звичайно, хлопець не хотів.

— В Івано-Франківську я познайомився із чоловіками, котрі тоді кооперувались у добровольче формування та готувались їхати на північ України, — пригадує Дякун. — Багато з них уже проходили військову службу та за кілька тижнів їх у повному складі відрядили до однієї з механізованих бригад, котра тоді боронила столицю. 17 травня, не сказавши рідним куди їду, аби не переживали — я взяв квиток на потяг до Києва. Там мене зустріли хлопці з 72-ї механізованої бригади та забрали до себе.

У частині доброволець підписав відповідний контракт та відправився на полігон навчатись військової справи. Підготовка проходила швидко.

— Я ніколи не тримав у руках зброї, але мені у всьому допомагали побратими і я їм за це дуже вдячний. Напевне, їхні настанови, поради та інколи навіть і прочухани сьогодні рятують моє життя, — зазначив Володимир.

Незабаром Володимиру Дякуну присвоїли звання старшого солдата. Нині він вже у складі кулеметної обслуги американського "Browning M2" нищить окупанта на Донеччині.

— У нас просто суперовий та дуже дружній колектив. Таких у цивільному житті не знайдеш, — переконує Володимир. — На війні я побачив, якими згуртованими бувають люди: військові, волонтери та небайдужі українці, всі, наче брати та сестри, стоїмо одне за одного, ніколи не залишаючи у тяжкі хвилини. Разом виконуємо складні завдання, не даємо москалям просунутись далі на українські землі.

Підрозділ, у якому служить старший солдат Дякун, добре зарекомендував себе на передовій. На їхньому рахунку сотні ліквідованих російських солдатів та офіцерів, а також десятки знищеної ворожої техніки.

— Я повернусь додому лише з перемогою, а вона точно буде, — переконує Володимир. — Передаю вітання своїм рідним і близьким в селище Перегінське. Дуже скучив за всіма, але знаю, що я тут потрібен і мушу допомагати побратимам нищити окупантів. У цьому мені допомагають колеги, Бог та американський "Браунінг"…

Раніше "Вікна" повідомляли", як 24-річний "Стелс" із Івано-Франківська врятував побратима.