Костя навчився літати завдяки добрим гуцулам. Фото: Роман Клим Ґаздівка Василя Клима, у принципі, нічим особливим не відрізняється від більшості домогосподарств у селі Кобаки. Ну, хіба, тим, що садиба пана Василя є останньою кобаківською хатою, а вже через межу — село Рибне. А ще своєрідною особливістю є те, що біля самісінької хвіртки на електричній опорі, вже протягом більш як десяти років, навесні гніздяться лелеки, що для доволі великого за територією села є поодиноким фактом: аби порахувати гнізда бузьків у Кобаках, пальців на двох руках вистачило б із надлишком, пише журналіст "Верховинських вістей" Роман Клим.
Не пропустили чорно-білі пернаті і цей сезон, оселившись на стовпі біля входу у подвір’я, щоправда, дещо із запізненням — аж на початку квітня. Відтермінований на два тижні сезон "журавлиний десант" в усьому звинуватив кліматичні викрутаси весни, а перед тим в голові Василя Васильовича неохоче роїлася версія про ігнорування бусолами дислокації у Толоці — саме так називається закуток, де мешкає чоловік.
Бузьки таки прилетіли, обжили старе гніздо, через деякий час на восьмиметровій висоті лелече товариство збільшилося на трьох маленьких журавлят.
Пернаті підросли, окріпли і буквально днями вирішили пробувати свої сили у небесному леті. Тільки-от двом із лелеченят це вдалося, а третьому — ні: молодий бузьок, як вже оповідав згодом пан Василь, у гніздо не повертався, а тому чоловік вирішив, що птах, очевидно, під час вильоту з гнізда потерпів "піке" і загинув, а, може, зламав крило чи ногу, і десь перебуває у полі чи на городах сусідських домогосподарств.
Так, власне, і сталося. Але яким було Василеве здивування, коли той на третій день після зникнення лелеки, побачив "льотчика" у загороді сусіда Якова Попенюка. Бузьок поважно гордо і, водночас, полохливо походжував у периметрі, де ще декілька днів до цього тут бігала собачка Ася. Аби уникнути небажаного сусідства, Яків звільнив вольєр від пса, а лелеку з травмою крила почав доглядати і відгодовувати, гадки не маючи, що це потерпілий птах із гнізда перед хатою Клима.
Пернатий "пацієнт" отримав навіть кличку — Костя. Харчувався, як у найкращих орнітологічних клініках: окрім традиційної їжі, Яків годував бузька мойвою, поживними свинячими нутрощами, які спеціально для хворого птаха передавав із супермаркету у Косові Якова син — Григорій, вичитував про лелечий раціон в інтернеті. Згодом почав підкидати крилатого, аби той швидше опановув техніку польоту.
Минув тиждень, крило журавля одужало, бузьок почав літати. Зі слів пана Василя, птах не забув зворотній маршрут до домівки, і тепер ночує в рідному гнізді. Клим щоразу кидає щемливий погляд у височінь, аби подумки привітатися з пернатим, дякуючи Господнім обставинам, які врятували Костю.
Не забуває також серце символа українських вільних просторів і доброзичливу душу Якова — свого рятівника, декілька разів на день навідуючись до нього, аби скуштувати щось смачненького.
