Староста та депутат, як і самі голиняни, вірять, що кожен день наближають перемогу на своїх місцях Третій рік, як Тарас Кушлик призначений старостою Голиня. Крім цього, чоловік є уродженцем села, тому його розвиток важливий особисто.
“Коли я прийшов, то перш за все хотів нарешті закінчити довгобуд — Будинок культури, адже Народний дім є тимчасовим приміщенням. Тим паче, як показав 2022 — культура, яку зазвичай відсували та завжди урізали фінансування, зараз стала “виграшною” для ворога. Поки шукав документацію та кошти на закінчення закладу, то почалась війна, тому на часі стали інші питання”. За словами очільника громади, плюсом навіть для тилу став його минулий бойовий досвід ( рік і три місяці був в АТО), адже легше стало організовувати людей та “боротися” на місці. “Серед старост дуже відчутно, хто служив і міг чітко приймати рішення, а кого взяла паніка. Радий, що зміг, можливо, десь порадою допомогти жінкам, які до війни ділились досвідом в господарських питаннях”.
Депутат міської ради Іван Мазурик, додає, що за час каденції вдалося в Голині збільшити та узаконити дитячо-спортивні майданчики.
З 2018 року в селі було вісім майданчиків. Ми робили нові, то зазвичай вони знаходилися біля стихійних сміттєзвалищ, тому доводилося спочатку прибирати їх. Ходили з старостою по вулицях і закликали до толоки. Зате зараз маємо і молодь на дворі, і менше сміття де попало. Я керуюсь таким правилом, якщо не можеш організувати — закочуй рукави і роби власним прикладом. У Народний дім вирішили закупити шашки, настільний теніс, футбол та більярд. Гроші на останній в результаті витратили на тепловізор.
Обоє згадують, як з приходом війни заспокоювали громаду та згуртовували навколо тилу.
“Спочатку дуже багато чоловіків вимагали зброю, - пригадує Іван Мазурик. - Ми їм радили йти у військкомат і записуватись у місцеву тероборону. Багато з них тепер воює по всіх кордонах України. Це і: Харківщина, Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина, Одещина, Запоріжжя, Сіверодонецьк, Бахмут. Найбільше — 20 голинян у Запорізькій області, це в основному всі із калуської тероборони. Загалом більше 70 наших героїв на передовій. Найстаршому — біля 60, наймолодшому — трохи за 20”.
Тарас Ярославович додає, що половина з воїнів є добровольцями, тому вони чітко розуміють свою мету та всі ризики.
“Я також був добровольцем, як і мій син. На фронті ми розуміємо, що не тільки мусимо вбивати, але й бути готовими загинути. У цій війні я втратив найдорожче — 25-річного сина. Володимир був справжнім воїном як фізично, так і по духу. Ще у 2015 році він служив у спецназі, мав багатий досвід, проводив вишколи добровольчих батальйонів. До нього прислухалися побратими і під час повномасштабної війни. Шкода, що так мало повоював і пожив. Він прагнув чесним прикладом розвивати свою країну. Коли надумав організувати бізнес, то в першу чергу зареєстрував його, а вже опісля — впроваджував. Зараз його справу в пам’ять про брата продовжує молодший син Богдан”.
Навіть отримавши непоправну втрату, Тарас Кушлик переконаний, що війна була неминучою і потрібною, щоб нарешті повалити ту імперію та визволитись від московського заржавілого чобота. Староста каже, що був готовий іти на фронт при повномасштабній війні, а особливо коли отримав звістку про смерть сина. І йому досі хочеться до побратимів, адже знає за що вони там стоять. Проте і розуміє, що тут в селі на його підтримку також розраховують люди, за яких взяв на себе відповідальність.
З перших днів свого староства ще у мирний час було створено ініціативну групу, так як депутатів своїх не було. Саме люди, які в неї входили, допомагали приймати рішення, які пізніше доносилися до міської ради. У час війни ці однодумці також долучалися до всіх процесів. У Голині на межі з іншими селами було організовано блок-пости. Більше 200 чоловіків чергували на них впродовж двох тижнів. Паралельно хлопці закуповували самі 4 туші свині, плюс дві надала “Goodvalley”, і робили тушкованки на фронт. Влітку цю справу призупинили через жару. Також шукали можливість поставити сирену, адже церковний дзвін не всюди було чутно.
“У нас є такий Олег Шинкар, котрий постійно наголошував на системі оповіщення. Одного разу він прийшов у піднесеному настрої і каже: “Тарасе, я знайшов”! Розповів, коли слухав радіо, почув, що в Чернівцях чоловік виготовляє таку “тривогу”. Ми ще дозбирали грошей, замовили її, і коли отримали, виникло питання, де краще розмістити. Розглядали варіанти шкільної башні, але все ж таки зупинилися на адмінбудинку, щоб було чути в кожний кут. Хлопці, що ремонтують дахи встановили оповіщення. Інші — підключили мені до телефону. І тепер я можу з дому через смартфон її ввімкнути. Староста подав ідею “сухих” борщів, якими смакував, як сам воював, а ми через церковне сестринство її втілили. Віта Курташ взяла на себе відповідальність організувати процес і досі на 1000% з ним справляється. Голинянки раз у два тижні зносять посушені інгредієнти до храму, де важать, змішують і пакують. Більше 1000 пакетиків роблять зараз, а одна порція розрахована на п'ять літрів (на 10 чоловік). Тому, чиї родичі чи знайомі служать і не обов'язково з нашого села (бо чужих воїнів не буває), ми ділимося цією смакотою. Іванна Коцан спочатку організувала плетіння сіток, зараз згуртувала людей навколо випічки печива, у літній період — сушіння чаїв, крутіння сигарет та створення перекусів із цукерок та сухофруктів. У ліцеї виготовляють енергетичні батончики”.
Обидва співрозмовники відзначають і допомогу голинян із-за кордону.
“Найбільша допомога йде із Чехії, Італії та Англії. До прикладу, тепловізорів тут уже не було, в Чехії можна було знайти хіба через інтернет, а хлопці з Англії нам переслали. Багато продуктів, амуніції та автомобілів надходять з інших держав”, - зазначає Іван Мазурик. Тарас Кушлик доповнює: “Ми відправили хлопцям на передову більше 50 тактичних навушників — це дуже важлива річ, яка запобігає контузії, адже в них солдати чують, а от вибухи навушники глушать. Пробували забезпечувати бронежилетами, які шили у Брошневі, а пластини виготовляли самі. І хоча вони не гірші за заводські, але без офіційних паперів їх на фронт командування не пропускало. Були квадрокоптери, тактичні рукавиці, далекоміри”. Відправили на фронт 15 тепловізорів і 24 машини, серед них — дві швидкі (останні пожертвувала сім’я Володимира Івахнюка з Італії). “Зазвичай на авто був загальний збір через соцмережі чи благодійні ярмарки, яких в селі пройшло два: один на церковному подвір'ї (організатори: церква, Народний дім, ліцей), інший — у Народному домі, де за справу взялась молодь. Пізніше ми в основному через СТО Віктора Івахнюка проводили їм техогляд, бо в результаті поспіху на початку були випадки несправності. Далі наповнювали їх продуктами і після освячення священниками відправляли на фронт. Машини — це розхідний матеріал, тому в них потреба буде завжди. Інколи вона витримує на війні кілька днів, залежно від обстрілів”, - наголошує депутат.
Окремим пунктом допомоги є прийняття переселенців. Серед більше 300, що приїхали від початку війни, була далеко не вся карта України: Харківщина, Херсонщина, Краматорськ, Маріуполь, Донеччина, Миколаївщина, Київщина та й сама столиця. Дехто мав тут родичів, друзів, когось приймали зовсім незнайомі люди, деякі сім’ї жили у порожніх будинках.
“Більше десяти хат, власники яких дозволили пожити тим, хто втікав від війни, довелося ремонтувати, - пригадує староста. - Десь потрібно було дах підлатати, десь воду чи світло підвести, продуктами чи дровами забезпечити. Багато підприємців та голинян просто безкорисливо у цьому допомагали. Серед приїжджих були в основному жінки з дітьми, вагітні та з інвалідністю. Всіх ми одразу ставили на реєстрацію, правда, не усі до кінця розуміли цю необхідність. Були випадки, коли ті, хто тимчасово поселявся вважав, що їм тут щось повинні, а вони у відповідь — нічого. Але були й протилежні, що плели сітки, вервички, брали участь у толоці. Багато із “гостей” виїхало за кордон, дехто (наприклад, кияни) повернулися додому, але є число тих, хто уже не має житла, тому залишився в Голині”.
Староста та депутат, як і самі голиняни, вірять, що кожен день наближають перемогу на своїх місцях.
“Коли я був на Майдані, - каже Тарас Ярославович, - вийшла з метро бабця із двома пакетами. В одному — канапки, іншому — три поліна. І хоча їжі в той час було вдосталь, а ті дрова не відіграли колосальну роль в “подачі тепла”, втім щирість людська давала зрозуміти, що є за кого боротись. Так і зараз, коли воїн відчуває за собою тил, коли душу зігрівають дитячі малюнки, то він буде воювати до кінця. Тепер серед голинян багато людей стали тими “бабусями”. Хтось ніс продукти, хтось — гроші, а хтось передавав амуніцію. Тому з такими людьми у нас тільки один шлях — до Перемоги. А після цього і розвиток села продовжиться. Правда, і тепер стараємося вирішувати нагальні питання. У ліцеї розчистили і побілили бомбосховище, зараз чекаємо освоєння грошей на вентиляцію та санвузли. І готові розпочати навчальний процес, але, враховуючи кількість учнів та персоналу, навчання, напевно, буде змішаним: день — очним для одних, онлайн — для інших, другий день — навпаки. Також чотири цвинтарі впорядкували, що були непролазними хащами, і зараз стараємося заповнити похованнями усі прогалини, а тоді розширювати кладовище”.
Староста Голиня дуже гордиться голинянами та робочим колективом.
“Мій колектив — це велика опора, хоча багато із них — працівники ЦНАПу, бібліотека, НД мають своїх керівників, але в такий час разом співпрацюємо заради спільної мети. Потрібно гуманітарну допомогу посортувати, ярмарок організувати, етикетки на “голисько-бандерівські вироби” наштампувати — вони безвідмовні. Громада може бути дружня, але їй потрібен поштовх. У Голині все почалось з церкви. А зараз я в свою чергу тішуся, що долучений до життя села та й держави в цілому, тому і мій час пройшов недарма. Слава Україні! Слава Героям”!
Ірина Андріїв, журналістка
