Руки Володимира Безрукого справляються як зі зброєю, так і пензлем Роботи виконані на уламках дощок, дерев'яних дверях. Його герої — це учасники бойових дій, поранені бійці, чиї долі підхоплені виром трагічних подій, інформують "Вікна".
Калушанин Володимир Безрукий після школи вивчився на електрогазозварювальника, відслужив в армії. Художник Володимир Романів допоміг підготуватися до вступу на художній факультет Прикарпатського національного університету. По закінченні університету хлопець вступив у Львiвську нацiональну академiю мистецтв, де освоював науку не лише малюнка, а і скульптури. Має сім'ю і дітей.
Його історія художника і добровольця розпочалася з Майдану. Перший, із ким познайомився, був Андріан Волгін, якого і намалював. Андріан — доброволець, майстер спорту з боксу. Він отримав поранення під Іловайськом, проте поїхав у Донецьк визволяти з полону двох друзів. Але сам потрапив у полон до сепаратистів, де пробув 46 днів, пишуть brovary.net.ua.
Упродовж 2014-2015 року Володимир воював у батальйоні "Донбас". Малюючи краєвиди, шахти, терикони, він одночасно відслідковував місце знаходження сепаратистів.
"У 2014-2015 роках не було і дня, щоб я не малював, — згадує Пікассо. — Це була внутрішня потреба: обстріли — а я лежу, малюю… олівцем, ручкою… Було і по 10 малюнків у день".
Свої роботи за першої можливості відправляв поштою чи волонтерами додому.
У 2017 році роботи "Пікассо" впорядкували волонтери і коштом Калуської міської ради видали альбом репродукцій "Чорне і біле", куди ввійшли його начерки, живопис, скульптура.
24 лютого, у день початку повномасштабної війни, молодший син Володимира мав узяти участь у змаганнях із вільної боротьби на турнірі імені Сергія Нігояна, який було заплановано в Калуші:
"Ранком я переглядав новини і не міг повірити написаному: росія розпочала повномасштабну війну! Я зрозумів, що турнір, якого так чекав син, швидше за все, не відбудеться. І тут мене просто "порвало»", адже росія і путін зруйнували плани не лише моєї дитини, а всієї країни".
Уже ввечері цього ж дня виїхав у столицю. За кілька днів за наказом командира вже був у Броварах:
"У перші дні війни в мене була така ненависть, що я сам себе боявся. Мене розривав внутрішній біль, що я не можу нічого вдіяти. У мене прадід загинув в Україні, брати моєї бабусі також загинули в Україні — на Калущині — бо прийшли росіяни. І вони знову йдуть на нашу землю нас убивати. І ніякого виправдання їм немає — вони знали куди і чого йдуть".
У перший місяць війни Володимир не мав змоги малювати. Проте згодом на мольберті й одночасно "полотнищі" з дошок народився натюрморт із гранатометом. А далі в роботу пішло все, що потрапляло під руку.
Побратими надихають "Пікассо" творити: вони полонять його думки, їх образи він виношує і виколисує задумку, щоб на одному подиху народити картину.
Найбільше, про що Пікассо шкодує, що не встиг намалювати "Азовсталь". Завод бачив часто, адже неодноразово їздив із бази через Маріуполь на Широкино:
"Мене заворожувала монументальність Азовсталі, та я постійно відкладав малювання. Думав, що ось приїду наступного разу і обов’язково намалюю. Але зараз ворог знищує завод… Планував намалювати і драмтеатр: навіть відео є, де розповідаю, як розквітає і розвивається місто. Зараз Маріуполь — мій біль".
"Пікассо" мріє після війни повністю зануритися в малювання, але першочергово — зробити виставку своїх робіт, створених на дошках із-під ящиків. Навіть докупив фарби.
