Люблячий батько, вірний чоловік та сміливий воїн. Яким запам'ятали Героя Юрія Ковальчука?

2 жовтня поблизу села Ізюмське Харківської області загинув 35-річний калушанин, командир протитанкового відділення роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону легендарної 80 бригади Юрій Ковальчук. 6 жовтня в останню дорогу мужнього бійця провела Калуська громада. У чоловіка залишилася дружина Катерина та 16-річна дочка Юлія.
Переглядів: 10530
Указом Президента України від 4 серпня Юрій Ковальчук був нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня

З першого дня війни — з 24 лютого — Юрій був призваний на військову службу по мобілізації. З дитинства був із підвищеним почуттям відповідальності. Тому, коли ворог напав на українську землю, Юрій Ковальчук був одним із перших, хто став на захист Батьківщини. Всі труднощі, які випадали на долю України, він сприймав, як свої.

Юрій Ковальчук народився 10 червня 1987 року в Калуші. Навчався у Калуській ЗОШ №5 (ліцей). З дитинства захоплювався спортом. Займався у палаці культури «Юність» спортивною гімнастикою, а згодом у «Будівельнику» — баскетболом, вільною боротьбою та боксом.

Здобувши освіту у Вищому професійному училищі №7, поїхав на роботу на будівництво до Києва. Був маминою опорою, оскільки в сім'ї був найстаршим.

В юному віці познайомився з Катею, яка у 2005 році стала його люблячою дружиною. В щасливому шлюбі народилася донечка Юлія — татова радість і потіха, в яку батьки вкладали любов і турботу.

Рідна сестра загиблого Мар'яна Ковальчук розповідає, що її брат був строгим, проте добрим  та справедливим. А ще — люблячим та  вірним чоловіком, сином та батьком.

«Він був для мене батьком і братом», — зізнається сестра Мар'яна.

Бойові побратими пригадують свого товариша як надійну, чуйну та відважну людину.

«Тім Саймон» з Юрієм були з самого початку на війні в одній роті та одному взводі. Раніше були заочно знайомі у цивільному житті, але ближче познайомилися на передовій. Каже, що загиблий його дуже підтримав, коли у нього загинув брат.

«Він відпросився у командира роти й поїхав зі мною на похорон. Для мене це було  сильною підтримкою. Дуже радий, що ми потрапили в одну роту і взвод. Він ніколи не підводив. З ним я був впевнений, що моя спина буде захищена», — згадує побратим.

2 жовтня побратим «Свят» був за кілька метрів від Юрія Ковальчуком та мало сам не загинув. Однак його врятували під завалами. Каже, що того дня вороги на них скинули авіабомби. У калушанина, на жаль, врятуватися не було шансів.

«Пам'ятаю спалах, темнота.. Трьох встигли відкопати, деякі — задихнулися під завалами», — пригадав військовий у коментарі «Вікнам».

Юрій міг загинути й раніше, пригадує «Свят». Тоді осколок від ворожої міни розірвався в руках у калушанина, коли той пив енергетик. Однак чоловік вижив, хоча й отримав контузію та поранення.

Разом військові воювали в Лисичанську, Соледарі. За словами «Свята», його побратим  нічого не боявся і був у перших рядах, коли потрібно було рішуче діяти. Указом Президента України від 4 серпня Володимира Зеленського Юрій Ковальчук був нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.

Друзі з двору, товариші дитинства також відзначають найкращі людські якості героя.

«Ми виросли в одному дворі. Можу сказати, що такої доброї, порядної людини, як Юра Ковальчук, я у своєму житті не зустрічав», — зазначає Євгеній Копча.

Його брат Дмитро Копча, який теж боронить Україну в лавах ЗСУ, постійно підтримував зв'язок з Юрієм. Пригадує останній дзвінок, коли у відповідь отримав смс-ку: Юрій написав, що не може розмовляти. Це були їхня остання розмова. Каже, що Юрія запам’ятав простим, щирим, без пафосу, який захищав його з друзями, коли були ще малими.

Юрія Ковальчука поховали 6 жовтня на Алеї слави міського цвинтаря.

Ірина БОРАЧОК, журналістка