У 1948 році Мирослава Симчича арештували і засудили на 25 років таборів Про це йдеться в указі Президента України, який підписано 14 жовтня, у День захисника та захисниць, інформують "Вікна".
"За героїзм, виявлений у боротьбі за незалежність України, визначні особисті заслуги у становленні Української державності, багаторічну плідну громадську діяльність постановляю:Присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» СИМЧИЧУ Мирославу Васильовичу – українському військовому та громадському діячеві, сотенному Української повстанської армії, політв’язню радянських концтаборів",— ідеться в указі Володимира Зеленського.
Мирослав Васильович Симчич (псевдо: «Кривоніс»; народився 5 січня 1923, с. Вижний Березів) — український військовий та громадський діяч, сотеннийУПА, політв'язень, який був 32 роки ув'язнений радянським режимом. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. Герой України.
У 1941 році вступив у юнацтво ОУН та воював проти німців у народній самообороні. Навесні 1944 року закінчив старшинську школу УПА і став командиром чоти, згодом — сотні.
У лютому 1945 року Кривоніс прославився у бою біля річки Рушір, де сотня «Березівська», у якій він командував чотою, перекривала дорогу підкріпленню, яке йшло на допомогу НКВДистам, оточеним у Космачі. Повстанці обрали дуже вдале місце для засідки, а перед приходом колони розібрали міст. За словами Симчича, у цьому бою вони знищили понад 400 ворогів, але історики називають значно менше число — від 11 до 100 осіб, в тому числі - підполковника Олексія Дергачова. У цьому бою повстанці втратили лише двох бійців, а Симчича було поранено в руку. Після тривалого лікування він повернувся у свою сотню.
Був затриманий у 1948 році. Засуджений до 25 років таборів. Звільнений у 1963 році, проживав у Запоріжжі, у 1968 знову засуджений «за нововиявленими обставинами». Провів в ув’язненні 32 роки. Був звільнений з таборів лише у 1985 році. Реабілітований лише у 2017 році.
