85-річна Євдокія Терен чекає чотирьох синів та двох онуків з фронту

Мати захисників, Євдокія Терен, живе на високогір'ї селища Путила на Буковині. Її будинок — найвище на горбі. Її будинок — найпомітніший. На даху майорить жовто-блакитний прапор, неподалік пасуться дві корови, 15 овець та видніється невеличкий ставок, де господиня планує розводити рибу.
Переглядів: 2571
Надихає не опускати руки ще й надія та мрія про те, що всі діти зберуться за батьківським столом після перемоги

Євдокії Терен — 85 років. З рівною осанкою та бадьорим голосом запрошує на обійстя будинку. Тут вона живе з дочкою. Сумно й не гамірно. Бо ще недавно подвір'ям бігали малі діти, інформує "БукІнфо".

"Сім місяців у мене жили мої рідні з Херсона, Нової Каховки, Києва, — каже Євдокія Терен. — 14 людей усього. Все їм давала. Поралася. Було весело нам і затишно. Але що казати, вони ж люди городські. Тут у мене Інтернет поганий. Тож поїхали. А в Києві — чергові обстріли... Хай би ще гостювали в баби".

Ракетні удари, артобстріли, бої на нулі… Це все, через що пройшли діти пані Євдокії. Всі жахіття війни ця чимала родина відчула на собі.

Пані Євдокія запрошує зайти до хати. На великому столі розкладені родинні фото та видніється медаль матері-героїні. 15 дітей народила та виховала жінка.

«Маю сім синів, вісім дочок, 29 внуків та 42 правнуки, — каже жінка, з гордістю розгортаючи на ліжку великий паперовий плакат. — Ось, погляньте, це мій родовід. Виготовили його ще в 2017 році. Відтоді додалося й онуків, і правнуків».

Жінка пропонує переглянути родинні фото. Найпершою дістає світлину своїх дітей на батьківському обійсті. Всі щасливі та усміхнені.

«Отак, щоб усі разом, то лише сім разів з’їжджалися до батьківського дому, — розповідає пані Євдокія, бережно розправляючи кутики фото. — Бо ж постійно усі в роз’їздах, справи. А я, мати, молюся за кожну свою кровиночку і виглядаю на порозі хати».

Чимало світлин — з чоловіками у військовій формі.

«Всі мої семеро синів служили в армії. Мій дід помер на війні 1917 року, — з гордістю розповідає жінка. — Ми — родина, що завжди захищала й захищатиме рідну землю. Як треба, то мої сини завжди в строю».

«Та я б сама пішла воювати, — каже Євдокія Терен. — Ото, як є, пішла би. Та ніхто вже не бере. Шкодую, що коли були події Майдану, в Київ не поїхала. А всі мої сини тоді були там від першого й до останнього дня. Молодший Ванька вивозив тіла померлих героїв. Казав: «Мамко, тут чорніється від померлих». Я ж вимолила тоді в Бога життя всім своїм синам».

В перший день повномасштабного вторгнення Євдокія Терен повісила на хаті український прапор. А четверо її синів записалися добровольцями.

«Нічого не казали, а пішли воювати. Отож, Іллюша та Вася пішли першими. Служили разом. Далі » Коля та Юра. Вони також разом на війні. За ними ж подалися у війська мої внуки Андрійко та Сергійко. То ж живуть аж у Херсоні, — каже бабуся. — А, почувши, що вуйки пішли воювати, й собі записалися в ряди української армії».

Ілля Терен — найдосвідченіший воїн у родині.

«Він пройшов у мене три війни. Спершу був у Нагірному Карабасі, ще коли відбував строкову службу в РосіїосіїРо. Один живий там лишився. Далі — в АТО. Ну й зараз, — стискаючи кінцівки пальців, розповідає пані Євдокія. — Разом з Іллюшею на війну нині пішов і Вася».

Саме Василь — окрема турбота й біль родини Теренів.

«Васю поранили тяжко — кульове влучання в ділянку легень, хребет пошкоджений. Якби Іллюша його не виніс з поля бою, то й не вижив би», — ділиться мати.

З поля бою брат ніс брата на плечах два кілометри.

«Іллюша все те бачив. Лиш можу уявити, що там відбувалося. Мовчить. Не вдається в подробиці, — бідкається пані Євдокія. — А Вася в дуже важкому стані. Лікували в Дніпрі, потім у Києві. Зараз же перевезли до Польщі. Він від травня не встає з ліжка, нерухомий. Дружина Васі з ним у Польщі. А вдома на тата й маму чекають четверо дітей. Плачемо та молимося. Ми вимолюємо в Бога йому життя».

Допомогти можна за цією карткою дружини воїна:
Приват: 4149609012588978 (Терен Зінаїда)

«Після перемоги заріжу барана. Насмажимо шашликів, — посміхається мати героїв. — А ще наварю нашого гуцульського банушу, кулешку барабуліну зроблю, книшів напечу. Приготую все, що люблять мої діти. Та це — вже після перемоги. Вірю й молюся, що вже скоро!».

Більше — в публікації "БукІнфо" "Шість кровиночок - на війні". Мати захисників з Путили розповіла про те, як чекає чотирьох синів та двох онуків з фронту, волонтерить та наближає перемогу".