Кулеметна Гуцульщина — це велика, дружна сім`я. Фото надане бійцями кулеметного взводу Професія, спеціальність у цивільному житті стали другорядними: щоб перемогти, потрібно було стати спочатку воїном — обрати для себе цей шлях. Підготовка, злагодження, закупівля екіпірування, організація взаємодії з волонтерськими організаціями та фондами — все робили для того, щоб бути ефективним, інформує "Урядовий кур'єр".
Після місяця перебування на малій батьківщині франківці почали розглядати військові частини, до яких можна було долучитися. З особистих міркувань та прихильності Назарія Кішака воїни приєдналися до лав 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців наприкінці березня. Саме там добровольче формування №3 перетворилося на кулеметний взвод у складі одного з батальйонів і почало виконувати бойові завдання у смузі оборони Київської області. Зі слів військовослужбовців, саме в боях за Київщину вони зрозуміли, з якими нелюдами мають справу і що розмову з кацапами треба вести суто за допомогою зброї.
Назарій Кішак — не лише командир підрозділу, а й беззаперечний його лідер. Маючи лідерські якості та досвід керівника, згуртував довкола себе однодумців, побратимів та земляків, з якими йому легше було йти фронтовим шляхом.
Підрозділ вирізнявся дисципліною, особливими традиціями. Кулеметний взвод став невеличким шматочком Гуцульщини, який нагадує його бійцям про рідний дім. Напевно, в цьому і була його особливість. Бо навряд чи зустрінете в ЗСУ підрозділ, у якому всі військовослужбовці з Одеси чи, наприклад, Чернігова. У таких формуваннях завжди є люди з інших регіонів. А тут ні. Тут панує зовсім інша атмосфера, якою передовсім треба завдячувати лідерові.
Назарій Кішак, вже маючи досвід бойових дій 2014-2015 років, знав, як може діяти ворог та наскільки він небезпечний. Можливо, це було мотивацією, щоб повести за собою людей, взяти на себе відповідальність за їхні життя і бути для них прикладом.
Ще одна особливість підрозділу в прямому та переносному значенні — кулеметниця Оксана Рубаняк з позивним «Ксена», який походить від усім відомого танго «Гуцулка Ксеня».
Вона особлива не лише тим, що єдина дівчина в підрозділі, а й тим, що на свої дев’ятнадцять років має досвід кількох життів: до повномасштабного вторгнення рф та після. Ці життя можна сміливо розділяти, адже в них різниться все: цінності, друзі, життєві цілі. У кожному з них такі слова, як родина, мрія, тиша, набувають різних, інколи несподіваних для нас значень. Попри війну, «Ксена» не забуває про творчість і готується до видання другої збірки поезії, в якій ділиться ескізами військового життя.
Щодо самого життя підрозділу, то основне, що поєднує цей маленький франківський світ, — довіра. Це відчуття, яке виникає у воїна, коли він на 100% упевнений в підтримці того, хто поруч. Коли для вагань немає часу, ти просто знаєш: підтримка є.
Як приклад один з бійців взводу з позивним «Стелс» згадує порятунок побратима з-під обстрілу. Основне — було важко не морально, а фізично. І врятувати бійця було потрібно. Треба було триматись і зробити це. Розмови, відвертання уваги, переконування, що «загоїться, доки весілля скоїться»… Короткі миті життя під обстрілами тривали від однієї точки до іншої, відпочинок — і знову рух уперед. Напевно, саме такий вигляд має самопожертва, коли заради побратима ти готовий віддати найдорожче, бо інакше не можеш.
