14 жовтня Президент України Володимир Зеленський присвоїв Мирославові Симчичу звання Героя України Легендарний воїн УПА провів в ув’язненні понад 30 років за те, що не хотів покаятися перед радянською владою. Вийшов на волю у 1985 році. Реабілітований лише у 2017 році.
Однією з найуспішніших військових операцій під його проводом став бій за Космач. Сотня під командуванням Мирослава Симчича розгромила три сотні НКВДистів.
Історія його нелегкого життя лягла в основу книги Михайла Андрусяка «Брати грому» та основою третього фільму циклу "Жива УПА. Я не з неба".
14 жовтня, у День захисника та захисниці, а також у день відзначення 80-ої річниці створення Української повстанської армії, Президент України Володимир Зеленський присвоїв Мирославові Симчичу звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Це нагорода за героїзм, виявлений у боротьбі за незалежність України, визначні особисті заслуги у становленні Української державності, багаторічну плідну громадську діяльність.
Голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації — начальниця обласної військової адміністрації Світлана Онищук завітала до пана Мирослава, щоб вручити йому державну нагороду та подякувати за його героїзм та звитяги, що є прикладом для наших сьогоднішніх воїнів.
"Натомість маю тепер ще одну важливу місію — передати книги Михайла Андрусяка "Брати грому" з підписом легендарного сотенного УПА Президенту України Володимирові Зеленському", — повідомила посадовиця.
Світлана Онищук познайомилася з дружиною легендарного воїна — пані Раїсою, яку Мирослав Симчич все життя ніжно називає "серденько". Вона для нього міцна опора і допомога. Пані Раїса планує видати книгу "Співає Кривоніс", у якій містилися б усі давні українські патріотичні пісні, які любить співати легендарний воїн. До речі, улюблена пісня пана Мирослава — "Ой горе тій чайці, чаєчці небозі".
Подружжя разом прожило нелегке життя. Виховали двох синів Ігоря та Мирослава, один з яких зараз гідно наслідує батька та бореться за нашу незалежність у цій жорстокій війні.
Довідка. Мирослав Васильович Симчич(псевдо: «Кривоніс»; народився 5 січня 1923, с. Вижний Березів) — український військовий та громадський діяч, сотеннийУПА, політв'язень, який був 32 роки ув'язнений радянським режимом. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. Герой України.
У 1941 році вступив у юнацтво ОУН та воював проти німців у народній самообороні. Навесні 1944 року закінчив старшинську школу УПА і став командиром чоти, згодом — сотні.
У лютому 1945 року Кривоніс прославився у бою біля річки Рушір, де сотня «Березівська», у якій він командував чотою, перекривала дорогу підкріпленню, яке йшло на допомогу НКВДистам, оточеним у Космачі. Повстанці обрали дуже вдале місце для засідки, а перед приходом колони розібрали міст. За словами Симчича, у цьому бою вони знищили понад 400 ворогів, але історики називають значно менше число — від 11 до 100 осіб, в тому числі - підполковника Олексія Дергачова. У цьому бою повстанці втратили лише двох бійців, а Симчича було поранено в руку. Після тривалого лікування він повернувся у свою сотню.
Був затриманий у 1948 році. Засуджений до 25 років таборів. Звільнений у 1963 році, проживав у Запоріжжі, у 1968 знову засуджений «за нововиявленими обставинами». Провів в ув’язненні 32 роки. Був звільнений з таборів лише у 1985 році. Реабілітований лише у 2017 році.
