"Молода кров лилась вздовж дороги". На Калущині оновили могилу 12 юнаків, розстріляних 80 років тому

Жінки з села доглядали могилу і з сумом казали: "Тут поховані чиїсь діти, а їхні мами навіть не знають де їх могила". А на попередньому місці захоронення у 1992 році силами жителів села встановлено бетонний хрест, який стоїть і досі.
Переглядів: 1720
Нехай теперішнє та майбутнє покоління пам’ятають про патріотизм, звитягу та незламність українського духу

У далекому сорок третьому, майже 80 літ тому, у селі Новиця приблизно біля того місця, де зараз побудована греко-католицька церква, відбувся розстріл дванадцятьох юнаків родом із Надвірної, учнів торгівельної школи, розповіла староста Добровлянського старостинського округу Леся Красько, інформують "Вікна".

Гестапівці за підозру у співпраці учнів з членами ОУН везли їх зі Станіслава до села Сливки на публічну страту. Через великі замети шлях став непроїзним. Гестапівці зупинились на пагорбі вище сільської управи. Офіцер наказав виходити з вантажівок. Хлопці вистрибували з авто із зав’язаними руками. На грудях висіли таблички, а дехто з хлопців був лише у спідній білизні. Їх перевели через дорогу і прив’язали до придорожніх слив. В той час з церкви повертались люди, бо було свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Гестапівець ламаною польською мовою сказав, що зараз цих націоналістів розстріляють, і що так буде з кожним, хто повстане проти німецької влади. З гурту заарештованих пролунав клич: «Слава Україні!». Загриміли постріли й молоді тіла впали додолу. Люди плакали. Тіла повантажили в машину та повезли в бік Калуша.

Молода кров лилась вздовж дороги. У Добровлянах звернули на Підмихайля. За селом скинули жертв у окіп. Снігом припалі тіла лежали там ще деякий час, а потім добровлянці викопали неподалік яму і поховали патріотів. Сьогодні це місце неподалік нового кладовища.

У 1992 році зусиллями калуського «Меморіалу» та за участі жителів села будо проведено розкопки. Останки 12 учнів перезахоронили на середньому цвинтарі, встановили символічний хрест, стилізований під березовий, із ознакою національної приналежності.

Жінки з села доглядали могилу і з сумом казали:

"Тут поховані чиїсь діти, а їхні мами навіть не знають де їх могила".

А на попередньому місці захоронення у 1992 році силами жителів села встановлено бетонний хрест, який стоїть і досі.

З того часу минуло 30 років. Сьогодні, дякуючи ініціативним мешканцям і уродженцям села, могила учнів, імена яких не відомі і до нині, оновлена. Нехай теперішнє та майбутнє покоління пам’ятають про патріотизм, звитягу та незламність українського духу, зауважує староста.

"Щиро дякую усім тим, хто відгукнувся на моє прохання та долучився фінансово. Вдячна підприємцям Любенкові Роману та Тягурові Михайлові, а також усім хто приклав свою працю для такої нині символічної справи", — зазначила Леся Красько.