Розказують, що від претенденток, окрім бездоганних зовнішніх даних, вимагалося уміння солодко цілуватися Леонід Брежнєв правив країною 18 років і подарував радянським людям "політику розрядки" й Олімпіаду-80, вторгнення до Чехословаччини і війну в Афганістані, заслання Сахарова і вигнання Солженіцина, а ще — "пепсі-колу" у неформатно видовжених, але ще не фігурних пляшечках. Народ довго ще згадував цього генсека, складаючи про нього незлостиві анекдоти і ностальгуючи за "золотими часами застою", пише журналіст Богдан Скаврон.
Коли Брежнєв помер, за ним плакали щиро, як за рідним, навіть у порядних галицьких родинах. Деякі старші пані в Снятині, Коломиї та Болехові мали цілком резонні підстави саме так оплакувати смерть "дорогого Леоніда Ілліча". У роки Другої світової війни влітку 1944 року в цих прикарпатських містах зупинявся штаб 18-армії, начальником політвідділу якої був молодий полковник Льоня Брежнєв.
Особливих успіхів у військовій кар’єрі у той час у нього не було, однак на любовному фронті, кажуть, Брежнєв здобув не одну перемогу. Легенди про нащадків, яких залишив на Галичині 38-річний полковник, існують дотепер. Скажімо, в Болехові розповідають, що молодий офіцер мав у місті коханку, син якої Ілько (названий на честь Льониного тата) зробив блискучу кар’єру військового десь у Підмосков’ї. Зрозуміло, не обійшлося без найвищого заступництва.
Невідомо, чи ця народна творчість має під собою якесь документальне підгрунтя. Однак, достовірно відомо, що в Болехові впродовж двох тижнів мешкав "начпоарм" Брежнєв. Ще не так давно на хатині під номером 29 на вулиці Шевченка висіла меморіальна таблиця, яка красномовно свідчила:
"У цьому будинку в серпні 1944 року знаходився начальник політвідділу 18-ї армії товариш Леонід Ілліч Брежнєв".
Експозиція місцевого краєзнавчого музею до 1992 року також була доволі своєрідною. Чотири з дев’яти тутешніх виставкових залів розповідали про бойовий шлях 18-ї армії та особисто начальника її політвідділу Леоніда Брежнєва. Була в музеї й експозиція кімнати, в якій жив майбутній генсек. Вузьке металеве ліжко, столик, два крісла, телефон, карта, чоботи. Абсолютно спартанський стиль. Однак, у польових умовах навіть вузьке металеве ліжко було розкішним сексодромом.
Пристрасть до любовних утіх, очевидно, постійно переслідувала Леоніда Ілліча. Його непомірна жадоба поцілунків стала підставою для сотень анекдотів так само, як його неперевершений потяг до нагород. Знаючи таку слабкість генсека, під час його поїздок країною місцева влада спеціально підбирала дівчат, які вручали Леоніду Іллічу хліб-сіль. Розказують, що в Києві від претенденток, окрім бездоганних зовнішніх даних, вимагалося уміння солодко цілуватися.
Брежнєву іноді нагадували про його колишні успіхи на любовному фронті. Якось під час традиційної поїздки Брежнєва на Малу землю його привезли в будиночок під Новоросійськом, в якому начальник політвідділу 18-й армії полковник Брежнєв мешкав у той час. Господині від імені високого гостя вручили подарунок – кольоровий телевізор. А вона візьми й спитай:
"Льоню, а пам'ятаєш, ти ж у мене з медсестрою однією жив. Така ж любов була! Куди вона після війни пропала?".
Брежнєв не міг пригадати ні медсестру, ні її подальшу долю, тільки незадоволено пробурчав, що такого добра на війні у нього було хоч відбавляй.
Тим, хто пам’ятає генсека тільки з екрана телевізора, коли він ледь стояв на трибуні і, важко вимовляючи складні слова, довго й монотонно оповідав про чергові рішення партії і боротьбу за мир, важко уявити собі , що цей неповороткий та немічний чоловік міг бути душею компанії, веселуном, життєлюбом та звабником.
Але сучасники Брежнєва свідчили, що він був дуже прихильним до земних радощів. Генсек зібрав чималу колекцію „Мерседесів” і любив погасати, сидячи за кермом. Часто вибирався на забави у вузькому колі на мисливських угіддях. Полювати найчастіше їздив у Підмосков’я, але часом влаштовував собі і дальші мандрівки по Союзу. Бував, кажуть і в Карпатах в компанії Підгорного та Шелеста: в Осмолоді стріляли ведмедя.
Колишній канцлер ФРН В. Брандт, з яким Брежнєв не раз зустрічався, писав у своїх спогадах:
"Його фігура не відповідала тим уявленням, які могли виникнути, судячи з його офіційних фотографій. Попри огрядність свого тіла, він справляв враження витонченої, живої, енергійної в рухах, життєрадісної людини. Його міміка і жести видавали південця, особливо якщо він почувався розкуто під час бесіди. Він походив з української індустріальної області, де перемішувалися різні національні впливи”.
Державний секретар США Генрі Кісінджер, який приїжджав 1973 року до Москви, майже всі п’ять днів переговорів з Брежнєвим провів у Підмосков’ї, на мисливських угіддях Завидово: прогулянки, полювання, обіди та вечері. Брежнєв навіть демонстрував гостеві своє мистецтво водіння.
Кісінджер про це пише в своїх мемуарах:
"Одного разу він підвів мене до чорного "кадилака", який Ніксон подарував йому рік тому. Брежнєв сів за кермо і ми помчали з великою швидкістю вузькими звивистими сільськими дорогами. Хотілося молитися, щоб на найближчому перехресті з'явився який-небудь поліцейський і поклав край цій ризикованій грі. Але хоч би й був тут, за містом, якийсь дорожній поліцейський, він навряд чи наважився б зупинити машину Генерального секретаря партії”.
Перші серйозні проблеми зі здоров'ям у Брежнєва почалися десь на початку сімдесятих. Кажуть, він пристрастився тоді до снодійних таблеток і фактично став наркоманом. Біля нього постійно чергували лікарі. Там, де він жив, були обладнані медичні кабінети. На початку 1976 року з Брежнєвим трапилося те, що прийнято називати клінічною смертю. Його вдалося повернути до життя, хоча упродовж двох місяців він не міг працювати, бо його мислення й мова були порушеними. Відтоді його постійно супроводжувала група лікарів-реаніматологів.
Хоча стан здоров'я лідера країни належав до державних таємниць, які ретельно охороняються, прогресуюча неміч Брежнєва була очевидною для всіх, хто міг бачити його на екранах своїх телевізорів. Він буквально вмирав на очах всього світу. В останні шість років у нього було декілька інфарктів і інсультів. Через хворобливий стан Брежнєв вимушений був скоротити свій робочий день до декількох годин. Йому ставало все важче виконувати навіть прості протокольні обов'язки. Його буквально водили під руки. Неміч і хвороби радянського лідера стали не так предметом співчуття й жалості, як джерелом роздратування й насмішок, які висловлювалися все більш відкрито, а згодом увійшли до золотого фонду радянських анекдотів.
...7 листопада 1982 року під час параду і демонстрації Брежнєв попри погану погоду декілька годин підряд стояв на трибуні Мавзолею. Іноземні газети писали, що він виглядав навіть краще, ніж звичайно. Та вже через три дні настав кінець. Під час сніданку Брежнєв вийшов за чимось до свого кабінету і довго не повертався. Стурбована дружина пішла з їдальні за ним і побачила, що Леонід Ілліч лежить на килимі біля письмового столу. Наступного дня ЦК КПРС і Радянський уряд офіційно оповістили світ про смерть Л.І.Брежнева.
*Леонід Ілліч Брежнєв народився в селищі Кам’янському (в радянський час – м. Дніпродзержинськ) 19 грудня 1906 року. Прізвище його батька було Брежньов. Тільки в 1956 році, після обрання секретарем ЦК Леонід Брежньов змінив прізвище на московський лад і став називатися Брежнєвим.
*Генеральний секретар за освітою був... землеміром. В своїй книзі спогадів він написав: "Раніше людей моєї спеціальності називали землемірами. Тепер назва змінилася, ми стали землевпорядниками в справжньому значенні цього слова".
*Під час війни цінували не надто. Ось витяг з характеристики в його особовій справі (1942 рік): „Чорнової роботи цурається. Військові знання слабенькі. Багато питань вирішує як господарник, а не як політпрацівник. До людей відноситься не однаково рівно. Схильний мати улюбленців”.
*На XIX з'їзді партії восени 1952 р. Брежнєва як керівника молдавських комуністів було обрано до складу ЦК КПРС. Під час з'їзду Сталін вперше побачив Брежнєва і, звернувши увагу на статного 46-річного чоловіка, сказав: „Який красивий молдаванин!”.
*В день зустрічі космонавтів в січні 1969 р. при в'їзді до Кремля була вчинена спроба замаху на Леоніда Ілліча Брежнєва. Переодягнутий міліціонером молодший лейтенант Радянської Армії В.Ільїн стріляв по машині кортежу генсека. Застрелив водія машини, який віз космонавта Берегового. В. Їльїн був визнаний душевно хворим і направлений для примусового лікування в психіатричних лікарнях.
* 1976 року Брежнєву присвоїли звання маршала СРСР. На чергову зустріч з ветеранами 18-й армії Брежнєв прийшов у плащі і, увійшовши до приміщення, скомандував: "Увага! Іде маршал!" Скинувши плащ, він з'явився перед ветеранами в новій маршальській формі. Вказавши на маршальські зірки на погонах, Брежнєв з гордістю вимовив: "Дослужився!".
*Під час похорону Брежнєва позаду труни йшов ескорт із сорока чотирьох старших офіцерів, які несли понад двісті нагород покійного генсека. Брежнєв мав зірку Героя Соціалістичної праці, йому чотири рази було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Десятки разів він отримував вищі ордени всіх соціалістичних країн. Його нагороджували орденами країн Латинської Америки і Африки. Брежнєв був нагороджений вищим радянським бойовим орденом "Перемога”, прикрашений 125 діамантами.